Словотвір, Морфеміка

ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ МОРФЕМІКИ.

СПОСОБИ СЛОВОТВОРУ

Знахідки і дослідження

словотворчих засобів української мови

Вивчення сучасної української мови, осмислення багатьох процесів, що в ній відбуваються, неможливе без розуміння будови слова та природи його творення. Важливе місце в цьому займає морфеміка і словотвір.

Морфеміка – розділ мовознавства, в якому розглядаються мінімальні значущі частини слова, типи морфем, формальні й семантичні відношення їх одна з одною і зі словом як цілісним утворенням.

Словотвір – розділ мовознавства, що вивчає систему словотвірної будови мови, способи творення слів.

Морфеміка і словотвір тісно пов’язані з фонетикою, морфологією, орфографією, лексикологією.

Морфема – мінімальна значуща частина слова. Студенти мають розрізняти морфеми та їх варіанти, визначати основу слова, досліджувати історичні принципи в морфемній будові слова.

Словотвір - це вчення про творення слів і загальні принципи їх мотивації. Слід правильно визначати твірну (похідна і непохідна) основи, словотворчий засіб (формант). класифікувати способи словотворення.

Студенти повинні знати:

-          теорію української морфеміки;

-          морфемний склад української мови;

-          особливості сполучуваності морфем;

-          омонімічні, синонімічні, антонімічні, відношення між морфемами;

-          способи словотворення;

-          принципи морфемного й словотвірного аналізів слова.

Студенти повинні уміти:

-          виділяти в слові морфи і співвідносити їх з морфемами;

-          визначати твірну основу, формант (-и), способи словотворення;

-          виявляти й характеризувати комплексні одиниці словотвору;

-          здійснювати повний морфемний та словотвірний аналізи слова.

Предмет і завдання морфеміки

План

1. Поняття морфеми, її типи.
2. Корінь слова. Слова спільного кореня
3. Афікси. Типи афіксальних морфем
4. Словотворчі (деривативні) і граматичні афікси
5. Основа слова. Типи основ
6. Зміни в морфемній будові слова:

-       Спрощення

-       Перерозклад

-       Субстантивація

-       Адвербіалізація.

7. Словотвір. Предмет і завдання словотвору
8. Поняття твірної основи
9. Словотворчі засоби
10. Способи словотвору:

-       Морфологічні способи словотвору.

-       Осново- і словоскладання. Абревіація

-       Лексико-синтаксичний словотвір

-       Суфіксальний словотвір іменників

-       Префіксальний словотвір іменників

-       Іменники безафіксного творення (нульова суфіксація)

11. Словесний наголос в афіксальних утвореннях іменників

Основні поняття морфеми

М о р ф е м і к а — розділ граматики, який вивчає морфемний склад слова, закономірності конструювання слів за певними правилами сполучуваності мор-фем.

Традиційно морфеміку відносять до морфології, об'єктами вивчення якої є внутрішня граматична будова слова і граматичні класи слів. Оскільки одиниці, що виділяються у внутрішній будові слів, є знаками — значущими частинами морфологічної одиниці-конструкції — і беруть участь у граматичному оформленні лексико-граматичних класів слів (частин мови), це дає підставу для виділення морфеміки в окремий розділ із самостійним об'єктом вивчення — одиницями, меншими за слово, — морфемами.

Морфеміка вивчає морфеми та класифікацію їх за функціями й іншими ознаками, поділ слів на морфеми, правила сполучуваності у внутрішній будові слова і зміни у морфемних структурах. Морфеміка тісно пов'язана з розділом ≪Морфоно-логія≫, в якому вивчаються звукові зміни у морфемах і на їх стику в слові, та ≪Словотвором≫, оскільки морфеми розгля- даються у зв'язку з похідністю слів, особливо афіксальних утворень.

Поняття морфеми

Кожна одиниця мови має свою структуру, яку утворюють взаємопов'язані і співвідносні елементи значення і вираження (крім фонеми).

Слово як морфологічна одиниця-конструкція — це єдність взаємопов'язаних і співвідносних морфем, які його утворюють.

Морфема (грец. цорсрг| — вигляд, форма) — це найменша неподільна значуща частина слова. Морфема є носієм певного лексичного чи граматичного значення і регулярно відтворюється у процесі мовлення відповідно до моделей слів, властивих певній мові. Наприклад, у слові братній виділяються три морфеми: брат-н-ій; перша з них наявна в споріднених словах брат, братів, брататися, братство; друга — властива прикметникам відіменникового творення на зразок муж-н-ій, друж-н-ій (від друг), а третя — функціонує в усіх прикметниках м'якої групи в називному відмінку.

Вияв морфеми у слові і його словоформах позначається терміном ≪морф≫ (≪морфа≫).

Морф (морфа) — конкретний вияв морфеми, найменша значуща частина, що виділяється у складі певної конкретної словоформи слова; те саме, що й варіант морфеми.

Аломорф (аломорфа) — це морф певної морфеми, що зазнав фонетичної модифікації, зумовленої звуковим складом сусідніх морфів або формальною будовою слова. Наприклад, морфема з в українській мові може мати звукові варіанти з-, зі-, із-, с-: збити, зійти, ізняти, спитати. Виявом однієї кореневої морфеми є аломорфи род- і рід- у словах родити, родина, рід, рідня.

Кореневі аломорфи слід відрізняти від суплетивних коренів. Суплетивними є корені двох слів, від яких творяться супле- тивні форми одного слова. Наприклад: поганий — гірший, найгірший; брати — взяти; я — мене, мені; ми — нас, нам; він — його, йому.

Типи морфем

Морфемна структура слова — це закономірна єдність взаємопов'язаних складових частин його, розташованих у певній послідовності відповідно до ролі їх в організації слова як цілісної одиниці лексичного і граматичного рівнів мови.

За значенням і роллю в будові слова морфеми поділяються на кореневі та афіксальні, або службові, формальні (словотворчі і граматичні).

Коренева морфема є носієм поняттєвого змісту слова. Втілюючи ідею тотожності його самому собі, або внутрішню форму слова, коренева морфема протиставляється формальним засобам вираження словотвірних і граматичних значень.

Афіксальні морфеми є засобом вираження словотвірних і граматичних значень: 1) оформлення основи слова; 2) творення похідних у процесі деривації (словотвірного перетворення кореня) або граматичних форм у процесі граматичної модифікації кореня того самого слова. Пор.:

1) білити і біліти; нести і носити;

2) білий, білуватий, білизна, біленький, більмо;

3) білий, біла, біле, білі; білий — біліший — найбіліший.

Корінь слова. Слова спільного кореня

За значенням і функцією в структурі слова морфеми поділяються на к о р е н е в і та с л у ж б о в і .

К о р і н ь — це основна, стрижнева морфема, що виражає загальне (поняттєве) лексичне значення слова.

Корінь є носієм речового значення слова, що відображає елемент об'єктивної дійсності, а тому є обов'язковою частиною кожного слова. Як поняттєва морфема корінь об'єднує всі спо- ріднені слова. Повторюючись у споріднених за походженням словах, коренева морфема об'єднує ціле гніздо похідних слів. Наприклад, корінь весн- об'єднує спільним поняттєвим змістом слова, належні до різних частин мови: весна, провесна, весніти, весняний, навесні.

Значення кореня в словотвірних рядах споріднених слів видозмінюють і конкретизують словотворчі афікси — суфікси і префікси, які завжди пов'язані з коренем і без нього вживатися не можуть. Порівняно з афіксами корінь характеризується більшою автономністю. У незмінюваних словах, особливо службових, корінь не поєднується з афіксами. Наприклад, у словах амплуа, так, про, хай, ага виділяється тільки коренева морфема.

У змінюваних словах крім кореня та словотворчих афіксів, які уточнюють його значення, наявні також морфеми, що виражають граматичні значення слова й утворюють його форми, — це закінчення та формотворчі афікси. На відміну від афіксів корінь не має чітко закріпленого за ним місця у слові. З нього може починатися слово {місто, рід-н-ий), він може стояти після префікса чи двох префіксів (на-род, воз-з'-єдн-а-ти) або поєднуватися з іншим коренем у складному слові (криг-о-лам).

За особливостями вияву в споріднених словах розрізняють незв'язаний і зв'язаний корені.

Н е з в ' я з а н и й ( в і л ь н и й ) корінь має здатність до вільного вияву свого морфемного статусу як у непохідному, так і в похідному слові. Наприклад, корінь ліс- здатний виступати у слові ліс, що осмислюється у зв'язку з нульовим, або фонетично не вираженим, закінченням у називному відмінку однини, і в похідних словах лісок, лісовий, узлісся, пролісок, лісник, лісництво та в інших споріднених, до складу яких входять також словотворчі афікси й закінчення. Більшість слів мають вільні корені.

З в ' я з а н и й корінь в сучасній мові не може виявляти себе самостійно, а лише в поєднанні зі службовими, афіксальними морфемами. Наприклад, слова відняти, підняти, розняти сприймаються як похідні, але корінь цих слів зв'язаний, він не може виявити себе самостійно, без префікса, і виступає тільки в похідних словах.

Афікси. Типи афіксальних морфем

Афікси (від лат. affixus — прикріплений) є носіями словотвірного і граматичного значень слова, тобто уточнюють речове значення кореня, видозмінюють основне лексичне значення, тоб- то слугують засобом творення похідних слів або вказують на

відношення його до інших слів, виступаючи засобом творення форми того самого слова. Афікси мають певні, закріплені за ними в мові значення і виступають з цими значеннями у низці слів або у тій самій граматичній формі слова як показник цієї форми. Наприклад: у словах робітниця, учениця суфікс -иц- виражає словотвірне значення вказівки на особу за родом діяльності разом із флексією -а{я), що оформляє ці іменники і виражає ознаки жіночого роду однини називного відмінка.

Значення афіксів виявляється не самостійно, а в єдності з коренем слова. Саме тому можлива омонімія афіксів. Вони здатні поєднуватися з коренями слів різних словотвірних типів, наприклад: суфікс -ик у словах Івасик, коник, гвинтик; пре-фікс при- у словах присмерк, пришкільний, привітати. Афікси послідовно розрізняються за місцем і роллю у слові.

За місцем у слові виділяють префіксальні і постфіксальні морфеми.

Префікс (від лат. ргае — попереду і fixus — прикріплений) — морфема, що стоїть перед коренем, наприклад: про- славитися, над-будова, на-земний.

Постфікс (від лат. post — після і fixus — прикріплений) — це афікс, прикріплений після кореня. До постфіксів належать суфікс, флексія і власне постфікс.

Суфікс (від лат. suffixus — підставлений) — це морфема, що займає місце відразу після кореня, поряд із ним, наприклад: спів-ак, літ-н-ій, віт-а-ти.

Флексія, або закінчення, — це афікс, який займає кінцеву позицію в змінюваному слові, слугуючи показником синтаксичних відношень між пов'язаними словами в словосполученні і реченні. Наприклад, у словосполученнях глибок-е озеро, перш-а груп-а закінчення вказують на зв'язок залежних від іменників прикметника і числівника.

Власне постфікс — це афікс, що знаходиться в абсолютному кінці слова, після закінчення і виконує словотворчу і граматичну роль. Наприклад, постфікс -ся — це змертвіла давняя форма знахідного відмінка зворотного займенника себе, що зазнав десемантизації. Він приєднується до дієслів як словотворчий афікс і водночас надає їм зворотного або пассивного значення: учити — учитися, писати — писатися.

Конфікс — це поєднання префікса і постфікса, які спільно функціонують у процесі словотворення. Конфікси ще називають циркумфлексами, тому що вони оточують корінь з обох боків одночасно: рукав —> нарукавник, глина —> суглинки, брова —•надбрівний, стовп —> остовпіти, літній —•≫ по-літньому.

Інтерфікс (від лат. inter — між і fixus — прикріплений) — це афікс, що стоїть між двома (або більше) основами у склад- них словах — композитах.

Словотворчі (деривативні) і граматичні афікси

За функцією в слові афікси поділяються на с л о в о т в о р ч і ( д е р и в а т и в н і ) і г р а м а т и ч н і . Словотворчі афікси слугують для уточнення речового значення кореня. Цю роль можуть виконувати суфікси, префікси і постфікси.

С у ф і к с як словотворчий засіб відрізняється від інших морфем низкою ознак. Він чутливо реагує на вибір твірної основи і своє значення реалізує лише у зв'язку з кореневою морфемою. Так, суфікси -от(а), -їсть, -изн(а) можуть виражати значення узагальненої ознаки, властивості, абстрактного поняття в єдності з коренями прикметників, які позначають конкретні ознаки або властивості предметів: добр-от-а <—доб-р-ий, хоробр-ість <— хоробр-ий, крут-изн-а <— крутий. Суфікс, приєднуючись до кореня твірної основи, уточнює чи видозмінює поняттєвий зміст похідного слова і водночас є показником (разом із закінченням) належності його до певної частини мови. Саме суфікс виявляє здатність переводити ос- нову слова з одного розряду (частини мови) в інший. Наприклад: зима — зимувати (суфікс -ува перевів основу іменника до дієслів); списати — список (похідний від дієслова іменник утворено суфіксом -ок); мужній — мужньо (суфікс –о переводить основу прикметника до прислівників).

П р е ф і к с відрізняється від словотворчого суфікса тим,що він не впливає на морфологічне оформлення слова; приєднуючись не до кореня, а до цілого слова, префікс не може переводити основу з однієї частини мови в іншу. Наприклад: весна — провесна, давній — прадавній, ходити — заходи- ти, звично — незвично.

Значення префіксів чіткіше окреслене порівняно з суфіксами, вони більш стандартизовані, спрямовані на вираження просторових, часових, кількісних та інших ознак, що характеризують дії, процеси, стани, предмети: від'їхати, рознести, забігти, перебрести, побігати, познаходити, доісторичний, надпотужний, заглибокий, надхмарний, безмір, просинь, недавній, недовго.

Префікси не закріплені за частинами мова, тому багато з них можуть уживатися як словотворчі засоби в різних класах слів, наприклад: заходити і завеликий, прадід і прадавній, проголосити і проректор, несила, несильний і несильно.

Власне постфікси виступають із словотворчою функцією у дієсловах, займенниках і прислівниках. Постфікс -ся приєднується до дієслів як словотворчий афікс і водночас надає їм зворотного або пасивного значення: купати — купатися, хотіти — хотітися, сидіти — (не) сидітися.

До постфіксів зараховують також афікси, похідні від часток, які мають значення неозначеності істоти, предмета, ознаки або обставинної характеристики дії, стану: хто-небудь, що-небудь, будь-що, який-небудь, будь-де, де-небудь, хтозна-як, хто-

зна-відколи, абикуди, деколи. Вони приєднуються до питально-відносних займенників або займенникових прислівників на початку (будь-хто, будь-що, будь-який, будь-де, будь-коли, хтозна-хто, хтозна-як, хтозна-відколи) або в кінці слова (хто-небудь, чий-небудь, котрий-небудь, де-небудь, звідки-небудь).

На відміну від дієслівного постфікса -ся (-сь), який відіграє класифікуючу роль (оформляє і розрізняє активні й пасивні, зворотні і незворотні дієслова), такі постфікси не розрізняють частин мови. Тому їх можна характеризувати як аглютинативні, стандартизовані афікси, спеціалізовані на вираженні граматич-

них значень слів.

Особливим різновидом словотворчих афіксів є і н т е р ф і к с и , що виступають для зв'язку двох (або більше) коренів у складному слові. В українській мові роль інтерфіксів виконують голосні о, є (є). їх називають сполучними, або словотвірними, голосними. Наприклад: лісотундра, першодрук, саморух, сонцепоклонник, працездатний, життєрадісний.

Різновидами інтерфіксів є частини складних і простих слів, які з'являються між коренями, коренем і суфіксом у ролі ≪прокладки≫, що зумовлено правилами сполучуваності фонем на стику морфем, милозвучності тощо. Такими, наприклад, є голосні або сполучення голосного з приголосним у складних словах: кількадобовий, десятиденний, двох'ярусний. У прикметниках, утворених від складних числівників, може бути кілька інтерфіксів (за походженням це колишні закінчення числівників), наприклад: сімдесят-и-чотирь-ох-річний чоловік, ст-а-двадцят-и-п'ят-и-кілометрова відстань, чотирь-ох- тисячп ят-и-сотрічна давність.

До деривативних афіксів близькі так звані а ф і к с о ї д и, що є початковими або кінцевими елементами складних слів.

Початкові елементи складних слів називають п р є ф і к с о ї д а м и: багато, велике, гідро, енерго, метео, ново, повно, само, свіжо (багаторазовий, великоваговий, гідропоніка, енергоносій, метеостанція, нововведення, повнометражний), а кінцеві елементи — с у ф і к с о ї д а м и : бальний, бокий, дайний, грійка, думець, лов (п'ятибальний, червонобо-кий, життєдайний, тілогрійка, однодумець, птахолов).

Г р а м а т и ч н і  а ф і к с и слугують для творення форм того самого слова. Розрізняють формотворчі і словозмінні граматичні афікси.

Ф о р м о т в о р ч і  а ф і к с и — суфікси і меншою мірою префікси — відрізняються від словотворчих (деривативних) тим, що беруть участь в актах формотворення, взаємодіючи з основою того самого слова, тоді як деривативні афікси в актах словотворення взаємодіють із твірною основою у похідних словах.

Формотворчі суфікси стандартизовані, обов'язкові для всіх слів тієї частини мови, у межах якої утворюють певну систему словоформ. Так, усі дієслова мають форму інфінітива, що твориться суфіксом -ти; форми минулого часу дієслів творяться за допомогою суфіксів -в (або нульового) та -л-, до яких приєднується родочислове закінчення: писати — писав, писала, писало, писали; нести — ніс, несла, несло, несли. За допомогою формотворчих суфіксів -уч- (-ЮЧ-), -ач- (-яч-), -л- творяться активні дієприкметники теперішнього і минулого часів; за допомогою суфіксів -≪- (-єн-), -т- утворюються дієприкметники минулого часу; дієприслівники теперішнього часу творяться за допомогою суфіксів -учи (-ючи), -ачи (-ячи), а минулого — суфіксами -ши, -вши, наприклад: рожевіти — рожевіючий, зчорніти — зчорнілий, побілити — побілений, збити — збитий; рожевіти — рожевіючи, зчорніти — зчорнівши, побілити — побіливши, збити — збивши.

Формотворчі суфікси -ш-, -іш- слугують для творення форм вищого ступеня порівняння прикметників (довгий — довший, рівний — рівніший) та -ше, -іше — для творення таких самих' форм прислівників (довго — довше, рівно — рівніше). Ці суфікси у поєднанні з префіксом най- виступають як засоби творення форм найвищого ступеня (найдовший, найрівніший, найдовше, найрівніше).

Формотворчими називають також префікси і суфікси, які слугують для творення видової пари дієслів. Відмінність між словотворчими і формотворчими префіксами полягає в тому, що перші виступають в актах словотворення і, взаємодіючи з цілим словом як твірною основою, уточнюють або видозмінюють лексичне значення, а інші (формотворчі) не вносять додаткових відтінків у значення дієслова, виражають лише вказівку на внутрішню межу перебігу дії, що є граматичним значенням виду.

Порівняймо словотворче значення префіксів: летіти (переміщатися за допомогою крил (про птахів) •— влетіти (... усередину приміщення, окресленого простору), перелетіти (...з одного місця на інше, через предмет, певну межу) і формотворче значення: летіти — прилетіти (завершити політ у минулому чи в майбутньому). Основним типом граматичних афіксів в українській мові є ф л е к с і я (з а к і н ч е н н я), що виражає відношення слова до інших слів у словосполученні і реченні. Закінчення завжди виступає в певній системі словозміни змінюваних частин мови. Відмінювання іменників, прикметників, числівників, займенників розрізняється системою закінчень, які виражають граматичні значення відмінка, роду і числа або лише відмінка (в кількісних числівниках).

Дієслова мають складну систему дієвідмінювання за особами, родами і числами, основними показниками яких є особово-, родочислові флексії.

Закінчення характеризується високим ступенем абстракції. Воно вільно приєднується до всіх слів певного типу відмінювання чи дієвідмінювання, утворюючи певну систему словоформ — іменників, прикметників, числівників, займенників, дієслів.

У системі словозміни змінюваних частин мови показником граматичних значень може виступати також н у л ь о в и й, тобто матеріально не виражений у звуках, афікс. Наприклад, у системі словозміни іменників II відміни чоловічого роду нульове закінчення виступає в називному відмінку, а в назвах неістот — також у знахідному.

Словоформа знахідного відмінка відрізняється від називного як керована, залежна форма, називний відмінок є так званим прямим відмінком. Нульове закінчення властиве словоформам іменників родо- вого множини (вікно — вікон, вишня — вишень, череда — черід). Нульове закінчення мають короткі прикметники (рад, зелен, ясен), форми минулого часу дієслів чоловічого роду, які протиставляються формам жіночого й середнього роду та множини (записав — записала, записало, записали).

Основа слова. Типи основ

О с н о в а — це частина змінюваного слова, що виражає його лексичне значення. При морфемному поділі слова після відкидання афіксів з граматичним значенням залишається основа. Наприклад, у словах місто, визвольний, чотири виділяються основи міст-, визвольн-, чотир- шляхом відкидання закінчень -о, -ий, -и; у дієслівних словоформах пишу, пишемо, пишуть, пиши, пишіть після відкидання флексій — основа пиш- (теперішнього часу), а в словоформах писав, писала, писали (основа виділяється шляхом відкидання формотворчих суфіксів (-в-, -л-) і закінчень — нульового, -а, -и (основа минулого часу — писа-).

За морфологічним складом основа може бути к о р е н е в о ю (простою) й а ф і к с а л ь н о ю (складною). Коренева основа відповідає кореню. На відміну від неї в афіксальній основі крім кореня наявний один або кілька словотворчих афіксів.

З погляду сучасних семантико-словотвірних зв'язків основа може бути непохідною ( н е м о т и в о в а н о ю ) і похідною (м о т и в о в а н о ю).

Н е п о х і д н а — це основа, в складі якої не виділяються словотворчі афікси і яка не мотивується словами того самого кореня: наприклад, у словах мир, сонце, білий, знати — мир-, сонц-, біл-, зна-. Значення непохідної основи замкнене в ній самій і може бути виявлене лише внаслідок етимологічного аналізу.

П о х і д н а — це основа, в складі якої, крім кореневої морфеми, виділяється один чи кілька словотворчих афіксів і яка мотивується через семантико-словотвірні зв'язки з іншими словами того самого кореня. Наприклад, основи слів морозиво, правдивий, роздати мають у своєму складі словотворчий афікс (мороз-и-, правд-и-, роз-да-) і мотивуються через споріднені слова {мороз, правда, дати). Похідна основа завжди мотивована.

За особливостями вияву в споріднених (однокореневих) словах розрізняють вільні і зв'язані основи.

В і л ь н а (н е з в ' я з а н а) — це основа, що має здатність до вільного вияву свого морфемного складу: у похідних (афіксальних) споріднених словах і в словах з непохідними основами. Наприклад, у словах покрикувати, перекричати, викрик основа крик може виступати самостійно і в споріднених словах, як ускладнена словотворчими афіксами, так і неускладнена (крик).

З в ' я з а н а — це основа, яка не має здатності вільно виявляти свій морфемний склад; її коренева (коренева і суфіксальна) морфема виявляє себе тільки у складі похідних слів. Наприклад: у словах роззути, взути; звикнути, звичка,

навики кореневі та ускладнені суфіксом морфеми зу-, вик- (вич-) без поєднання з префіксом не вживаються.

Змінюване слово є складною діалектичною єдністю спільної для всіх його словоформ частини (що є носієм лексичного значення й тому залишається постійною, незмінною) і змінної частини, вираженої функціональною відмінністю однієї словоформи від іншої. Послідовне розрізнення кожної словоформи з усіх інших можливе за наявності спільної основи і властивого окремій словоформі закінчення (флексії), що є показником одного або кількох граматичних значень. Наприклад, іменникове слово груша при постійній основі груш- за допомогою закінчень виражає різні значення відмінків і числа, груш-а, груш-і, груш-і, груш-у, грушею, (на) груш-і (однина), груш-і, груш, груш-ам, груш-і, груш-ами, (на) груш-ax (множина), а при-кметник високий за допомогою закінчень виражає граматичні значення відмінка, роду і числа, залежних від роду, відмінка і числа іменника: висок-а груша, висок-ої груші, висок-ій груші, висок-у грушу, висок-ою грушею, на висок-ій груші.

Зміни в морфемній будові слова

У процесі історичного розвитку мови первинний морфемний склад слова може зазнавати змін. Основним виявом змін у морфемній структурі слів української мови є порушення прямих співвідношень між похідною і непохідною основами. Внаслідок різних фонетичних процесів, змін у лексичному значенні похідного чи первинного слова, зникнення слова, на основі якого виникло похідне, з активного словника відбуваються зміни у морфемній будові слова: спрощення, перерозклад, ускладнення та ін.

С п р о щ е н н я м називається процес, наслідком якого є втрата похідним словом,, здатності виділяти наявну в ньому первісну морфему. Наприклад, слово вікно в сучасній українській мові поділяється на дві морфеми — кореневу вікн - і

флективну -о. У давньоукраїнській мові в цьому слові виділявся ще суфікс -к-, який уже став непродуктивним (порівн.: ряд-н-о, сук-н-о) і поступово зрісся з коренем. Цьому сприяли звукові зміни: втрата зредукованого голосного в суфіксі {-ън-, -ьн-) і зумовлена цим процесом поява нового закритого складу, в якому давній [о] перейшов в [і], а перед ним з'явився приставний (протетичний) звук [в]. У сучасній мові слово вікно вже не сприймається як похідне від слова око.

Спрощення зазнають слова з різних частин мови, однак найчастіше воно спостерігається у словах, утворених суфіксальним способом. Наприклад, в іменниках жир, шило, мило, рило, знак та багатьох інших колись ≪живі≫ суфікси -/?-, -л(о), -к- стали непродуктивними і далі зрослися з коренями слів. Унаслідок спрощення основи цих слів стали непохідними, так само як непохідними в сучасній українській мові стали основи прикметників високий, гіркий, мілкий, тонкий, важкий, лука вий або дієслів включити, виключити, замкнути, відімкнути, піймати та інших за відсутності в сучасній мові безпрефіксних дієслівних лексем ключити, микати, імати.

Зміни в морфемному складі слів можуть відбуватися внаслідок переміщень між значущими частинами, наприклад, префікса до кореня (пор.: утроба і внутрішній, де давній префікс прийменникового походження вън- злився з коренем), і навпаки, відходу морфеми, що належить основі слова, до флексії (пор. давньоукраїнську форму рука-ми, де суфікс -а- входив до основи, і сучасну українську рук-ами, в якій суфікс відійшов до закінчення).

Мовний процес, наслідком якого є зміна зовнішнього вигляду службових морфем, переміщення меж між похідною основою і словотворчим афіксом, називається п е р е р о з к л а д о м. Унаслідок перерозкладу може відбуватися також збільшення обсягу словотворчого афікса за рахунок іншого афікса, наявного в основі, від якої утворено похідне. У такий спосіб виникають так звані складні суфікси -анин, -чанин, -инськ(ий), -ність та ін. Пор., наприклад: ліс-ник (від ліс-н-ий), мат-усеньк-а (від мат-ус-я), сух-ощав-ий (від,сух-ість, сух-ощ-і), блиск-оті-ти (від блиск-іт).

Перерозклад має місце на стику префіксів: наприклад, префікс зне- виник унаслідок зрощення префіксів з- і не- в основах дієслів, похідних від іменників і прикметників: не дати долі — знедолити; не мати сили — знесилитися; зажити неслави — надати поганої слави — знеслави-ти(ся). Нова модель діє- слівних утворень префіксально-суфіксальна (або ще й постфіксальна) використовує складний префікс зне-: кров — зне-кров-и-ти, шкода — зне-шкод-и-ти, ціна — зне-цін-юва-ти; зрідка допускає префікс обез-, також утворений з двох морфем о + без, біль — обез-бол-и-ти.

Своєрідні процеси, що зумовлюють зміни в морфемному складі слів, виникають унаслідок переходу слів з одного розряду в інший: прикметників і дієприкметників — в іменники (с у б с т а н т и в а ц і я) , змінюваних слів — у прислівники (а д в е р б і а л і з а ц і я) самостійних слів — у службові слова, вигуки. Процеси переходу слів з однієї частини мови в іншу обов'язково спричиняють зміну граматичних значень, а отже, і зміну граматичних (формотворчих і словозмінних) морфем на словотворчі афікси. Такий процес називають д е к о р е л я ц і є ю .

Список літератури

1. Клименко Н. Ф., Карпіловська Є. А. Морфемні структури слів у сучасній українській мові // Мовознавство. — 1991. — № 4. — С 10—21.
2. Клименко Н. Ф., Карпіловська Є. А. Словотвірна морфеміка сучасної української літературної мови. — К., 1998.
3. Ковалик 1. І. Проблеми суфіксальної омонімії та синонімії в сфері іменників слов'янських мов // Питання слов'янознавства. — Л., 1962. — С 5—26.

СЛОВОТВІР

Предмет і завдання словотвору

С л о в о т в і р , або д е р и в а ц і я (лат. derivatio — творення, відведення), — це розділ мовознавства, який вивчає слова за способами і засобами їх творення та словотвірною структурою.

Словотвір є одним із головних джерел поповнення лексичного складу мови, тому цей термін використовується і для позначення процесу деривації — творення похідних слів. Предметом вивчення словотвору є словотвірна підсистема мови. До завдань цього розділу належать питання про способи і засоби творення похідних слів, з'ясування мотиваційних відношень між вихідними і похідними одиницями, класифікацію похідних слів за ознаками дериваційної структури і словотвірними значеннями в межах відповідних лексико-граматичних класів слів (частин мови), визначення продуктивності окремих способів і засобів деривації.

Словотвірні процеси української мови орієнтовані на формування лексичних одиниць різної частиномовної природи, насамперед тих, що виконують номінативну функцію, — називають предмети, осіб, інших істот, ознаки, дії, процеси, стани, абст-рактні поняття. Словотвір тісно пов'язаний з кількома рівнями мови — лексичним, морфемним і граматичним, на кожному з яких розглядається слово, проте в різних його аспектах (щодо значення, морфемної будови, словозміни і належності до певної частини мови, функцій словоформ).

Словотвірний аспект стосується сфери мовної діяльності людини, спрямованої на забезпечення процесів номінації, створення мотивованих однослівних знаків мови. Завдяки словотворенню словниковий склад мови залишається відкритою динамічною системою.

Розрізняють синхронний і діахронний словотвір. Синхронний (описовий) словотвір вивчає словотвірну структуру слів на будь-якому конкретному етапі розвитку мови. Діахронний словотвір вивчає історію появи похідних слів на основі зіставлення різних періодів функціонування.

Основними поняттями синхронного словотвору є: словотвірна мотивація і словотвірне значення похідного слова з урахуванням його сучасних (живих) зв'язків з іншим словом або словосполученням. Словотвірні відношення розуміються як відношення похідного (вторинного) слова до того, від якого воно утворилося.

Словотвірні відношення виявляються у споріднених словах. Однією з найважливіших ознак синхронного аналізу похідних слів є спосіб їх словотвору. У словотворі вивчається весь арсенал словотворчих засобів мови, словотвірних типів і розрядів у межах використовуваних способів словотворення.

Описовий словотвір української мови досліджує словотвірні процеси, які виявляють закономірності її розвитку на сучасному етапі. Системне вивчення словотвору передбачає розгляд способів творення слів, будови їх з урахуванням належності до певної частини мови, характеру твірної основи та звукових змін, властивих сучасній мові.

Словотвірна структура слова в українській мові

            Нове слово виникає на ґрунті вже існуючого в мові й сприймається як похідне, хронологічно вторинне щодо того, від якого воно утворене. Наприклад, слова вітряк, денний, давно спри- ймаються як вторинні щодо слів вітер, день, давній. Ознаками їх похідності є передусім мотивованість їх значень словами, від яких вони походять, а також складніша морфемна будова.

Відношення між мотивованим і немотивованим словом — це вияв семантичної залежності: первинне слово є немотивованим, вторинне, або похідне, мотивується значенням іншого слова того самого кореня, що хронологічно передує йому.

Словотвірну структуру похідного слова становлять твірна основа і словотворчий формант. Словотвірна структура — це властивість похідного слова бути визначеним за твірною основою і словотворчим засобом, який виражає словотвірне значення. При словотвірному аналізі у похідному слові виявляються семантичні взаємовідношення між двома складовими елементами його словотвірної структури. Так, з погляду сучасних семантико-словотвірних зв'язків слово доброта є похідним, оскільки виявляє мотиваційний зв'язок з прикметником добрий. Словотворчий формант -от- переводить основу прикметника до іменникових слів на позначення абстрактного поняття (добрий — ознака предмета, доброта — узагальнена, опреметнена ознака).

Істотною ознакою похідного слова є те, що воно має складнішу, ніж первинне слово, будову: до його складу входить крім твірної основи словотворчий афікс (суфікс, префікс, рідше — флексія зі словозмінною та словотворчою функціями, інтерфікс, постфікс, афіксоїд), який уточнює, видозмінює значення мотивуючого слова.

Поняття твірної основи

Основна одиниця словотворення не корінь (спільна частина споріднених слів), а частина слова, слово або словосполучення, що мотивує значення похідного слова, є його словотворчою базою.

Т в і р н о ю (с л о в о т в і р н о ю) основою називають частину слова (слово чи частину слів словосполучення), від якої твориться похідне. Наприклад, у дієслові заземлити твірною стала основа іменникового слова земля (земл-), мо-дифікована за допомогою словотворчих афіксів: суфікса -и-, який разом із суфіксом -ти оформляє похідне слово як дієслівне, і префікса за-, який виражає словотвірне значення. У слові заземлення твірною виступає вже дієслівна основа заземл- (и-ти), а словотвірне значення виражає іменниковий суфікс -енн-.

Твірна основа є спільною частиною двох слів — первинного і похідного, адже вона завжди виконує для похідного роль мотиватора. Мотиваційні відношення похідності зумовлюються тими прирощеннями, модифікацією, яких зазнає основа. Наприклад, у словах річний, річниця, роковини той самий корінь рік-, але твірною основою він став лише для слова річний, два інших мотивуються інакше: річниця — від річний (річн + иц + я), а роковини — від роковий )роков + ин-и).

Мотиваційні відношення між словами завжди встановлюються попарно, хоч у процесах словотворення твірна основа може виступати як у ланцюговому, так і в радіальному зв'язках.

Порівняйте:

1) при поступовому ланцюговому зв'язку слів твірна основа ускладнюється поступово, утворюючи кілька ступенів:

ліс —> лісовий —> лісовик —> лісовичка;

ліс — >лісок —> лісочок;

ліс —> лісний —> лісник —> лісничиха;

2) при радіальному зв'язку похідних слів твірна основа мотивує кілька похідних:

Твірна основа може не повністю входити до похідного слова. Це спостерігається при нульовій суфіксації, коли дієслівна основа в похідному іменнику скорочується за рахунок суфікса (перепис-а-ти —- перепис, засів-а-ти — засів); у складних словах, значення яких моделюється словосполученням (трудовий день — трудодень, чесати хмари — хмарочос), та в абревіатурах — від часткового або буквеного чи звукового усі- чення слів (начальник дивізії — начдив; командний пункт — КП {ка-ne); Організація Об'єднаних Націй — ООН).

Поняття ≪твірна основа≫ використовується щодо похідних афіксальних слів. Стосовно слів, утворених неморфологічними способами, цей термін може бути використаний умовно, оскільки для словотвірного аналізу важливим є з'ясування мотивації: у разі переходу слів з однієї частини мови в іншу, при зрощенні двох слів в одне, розщепленні багатозначного слова та виникненні омонімів.

Базою творення слів усіх частин мови, що активно поповнюються новоутвореннями в наші дні, виступають наявні в українській мові слова. Однак потенційна здатність слугувати базою для словотворення в різних частинах мови неоднакова.

Іменникові основи є словотворчою базою для іменників (вишня — вишняк), прикметників (учитель — учительський), дієслів (весло — веслувати), прислівників (мить — миттю).

Від дієслівних основ творяться похідні дієслова (світити — просвітити), іменники (нагородити — нагорода, нагороджувати — нагородження), прикметники (тремтіти — тремтливий), прислівники (присідати — навприсядки).

Прикметникові основи можуть бути базою для утворення прикметників здебільшого з модифікованим значенням здрібнілості, пестливості, збільшеності тощо (червоний — червоненький, червонісінький); дієслів (старий — старіти);

прислівників (старуватий — старувато), іменників (новий — новина). Трансформування основ різних частин мови до слів інших частин мови здійснюється за допомогою суфіксів як словотворчих засобів, що мають неоднакову здатність включа- тися в міжкатегорійну словотвірну похідність.

Словотвірне значення слова

Словотвірна структура слова визначається через мотиваційні відношення твірної основи і словотворчого форманта або з допомогою іншого засобу (перенесення наголосу, чергування звуків, переосмислення слова тощо), що видозмінює похідне слово по- рівняно з первинним словом-мотиватором.

С л о в о т в і р н е  з н а ч е н н я у похідних словах — це узагальнене, спільне для певного лексико-семантичного розряду слів значення, що виявляється в одному словотвірному типові певним словотворчим засобом. Словотвірне значення ґрунтується на однотипних відношеннях. Ознаками однотипних відношень є лексико-граматична належність твірної основи до певної частини мови і характер словотворчого засобу. Наприклад, у суфіксальних утвореннях косар, кобзар, зброяр, баяніст суфікси -ар (-яр), -іст утворюють назви осіб за родом діяльності; в іменниках хід, лік, цвіт виражається словотвірне значення узагальненої дії, процесу засобом нульової суфіксації.

Словотворчі засоби

Словотвірна структура слова визначається через мотиваційні відношення між твірною основою і словотворчим формантом, який видозмінює значення похідного слова порівняно з тим, від якого воно утворене.

У сучасній українській мові до найпродуктивніших засобів вираження словотвірних значень належать афікси. Значення дериваційних афіксів розкривається лише на тлі лексичного значення слова — твірної основи. Воно є категорій- ним, класифікаційним. Саме тому в українській мовознавчій традиції опис словотвірної підсистеми сучасної української мови подається за семантичною класифікацією афіксів — суфіксів і префіксів — у межах частин мови. При виділенні словотвору в окремий розділ словотворчі засоби також розглядаються в найтіснішому зв'язку з парадигматичним оформленням слів різних лексико-граматичних розрядів. Наприклад, суфіксальні утворення трійка, десяток відносять до іменників, а рясніти, більшати — до дієслів, хоча твірні основи у перших числівни-

кові (означають кількості), а в других — прикметникові (передають ознаки предметів). Значення твірної основи модифікується словотворчим суфіксом не тільки в лексичному, а й у лексико- граматичному (категорійному) плані.

Кожній повнозначній частині мови властива своя система суфіксів, які є засобами внутрішньо- та міжкатегорійного тво-

рення похідних слів.

За словотвірною функцією суфікси поділяються на дві групи:

1) суфікси, які є засобом творення слів з новим лексич- ним значенням (наприклад, золот-ав-ий, казк-ар, поет-изу-ва-ти);

2) суфікси, які, приєднуючись до основи, вносять додатковий відтінок суб'єктивної оцінної характеристики: здрібнілості, ласкавого ставлення, пестливості (столик, матуся, Ганнуся, ріднесенький, спатоньки); збільшеності, згрубілості, негативної оцінки (плечище, здоровенний, величезний, вітрюган, катюга).

Префікси приєднуються до всього слова (пра-ліс, пере-клас- ти, анти-народний), їх значення не пов'язане з парадигмою слів. Відмінність між префіксом і суфіксом зберігається і при конфіксальному словотворі: суфікс разом із закінченням оформляє слово відповідно до частиномовної парадигми (без-батч-енк-о, без-дум-н-ий, по-трій-н-ий, по-тро-їти \по-трої-і-ти\).

Для словотворчих афіксів характерна багатозначність, тобто вони здатні виражати варіантні значення у межах однієї словотвірної моделі, за якою творяться похідні слова. Напри-клад: у прикметниках хитруватий, довгуватий, зеленуватий суфікс -уват- виражає словотвірне значення неповноти ознаки, а в словах цієї самої моделі вовкуватий, свинякува- тий — ознаку за подібністю до тварини; суфікс -арн- може виражати ознаку за відношенням до сфери діяльності (агр-арн-ий, гуманіт-арн-ий), до об'єкта (молекул-ярн-ий) і характеризувати предмет за просторовими ознаками (планет-арн-ий).

Частіше спостерігається явище омонімії і синонімії деривативних формантів. Так, суфікс -ик виступає в назвах істот зі значенням позитивної оцінки (кон-ик, хлопч-ик, пес-ик), у назвах предметів зі значенням здрібнілості (воз-ик, нос- ик) та в назвах осіб за родом діяльності й за іншими ознаками (політ-ик, вагов-ик, муж-ик, дурн-ик, співвітчизн-ик).

Проте омонімія афіксів (особливо префіксів) легко нейтра- лізується у процесі деривації за різними словотвірними типами творення похідних слів. Синонімічні відношення спостерігаються в межах словотвірних розрядів слів. Наприклад, для творення назв осіб за родом діяльності використовуються різні словотворчі суфікси -а/с-, -ач-, -ар-, -ист-, -іст-, -тель та інші {співак, скрип-ач, друк-ар, масаж-ист, шах-іст, учи-тель).

У дієсловах синонімічні значення виражають префікси ук-раїнського та іншомовного походження: протизаконний — антизаконний, неморальний — аморальний, зверхмодний — ультрамодний, міжнаціональний — інтернаціональний, над- зірка — суперзірка.

Питомі українські й іншомовні префікси можуть також ви- ражати в словах антонімічні відношення: в-нести — ви-не-сти, пере-оцінити — зне-цінити, на-земний — під-земний, пре-позиція — пост-позиці я, про-грес — ре-грес, син-хрон- ний — діа-хронний, супер-гармонія — дис-гармонія.

Реалізація дериваційних значень засобами афіксації відбувається у процесі афіксальних способів словотворення похідних слів за певними словотвірними типами у межах лексико-граматичних розрядів повнозначних частин мови.

СПОСОБИ СЛОВОТВОРУ

Морфологічні способи словотвору.

Афіксація

Залежно від матеріальних засобів вираження розрізняють морфологічні і неморфологічні способи словотвору. До морфологічних належать усі способи творення простих слів за допомогою афіксальних морфем, а також творення склад-них і складноскорочених слів.

Морфологічні способи словотвору поділяються на афіксальні, основоскладання та абревіацію.

До а ф і к с а л ь н и х с п о с о б і в словотвору належать префіксальний, суфіксальний, постфіксальний, змішані — суфіксально-префіксальний, префіксально-постфіксальний, суфіксально-постфіксальний, суфіксально-префіксально-постфіксальний та флексійний.

П р е ф і к с а л ь н и й спосіб словотвору, або п р е ф і к с а ц і я , — це творення похідних слів за допомогою приєднання префікса: казати — розказати, звичайний — надзвичайний, зелень — прозелень.

Особливістю префіксації є те, що префікс приєднується не до основи, а до граматично оформленого слова, тому творення похідних слів префіксальним способом належить до внутріш- нього іменникового, прикметникового чи дієслівного словотвору. Внаслідок приєднання префікса лексичне значення мотивуючого слова може істотно видозмінюватися, наприклад: пливти — спливти; гнати (когось, кудись) — погнати, відігнати, підігнати, розігнати, перегнати, зігнати, загнати. На межі префіксальної морфеми в слові не спостерігаєть- ся помітних фонетичних змін. Лише окремі префікси української мови мають варіантне вираження у зв'язку зі вставленням голосного перед приголосним твірної основи: мліти — зомліти (з — зо), брати — зібрати (з — зі), рвати — розірвати (роз — розі), гнати — обігнати {об — обі) тощо.

У деяких випадках префіксацію супроводжує зміна місця наголосу, наприклад: бігти — вибігти, смак — присмак, вес- на — провесна.

Префіксація є активним способом внутрішнього дієслівного словотвору, менш поширена вона в інших частинах мови — іменниках, прикметниках, прислівниках.

С у ф і к с а л ь н и й спосіб словотвору, або с у ф і к с а ц і я , — це творення похідних слів приєднанням до твірної основи суфікса: крига — криж-ин-а, криця — криц-ев-ий, ясний — ясн-і-ти.

Суфіксація — найпоширеніший спосіб творення слів у сучасній українській мові. Цим способом творяться іменники, прикметники, дієслова, прислівники. Кожна з цих частин мови має свою систему суфіксальних морфем, особливо розвинена вона в іменниках і прикметниках.

Додавання суфіксальної морфеми до твірної основи може супроводжуватися: чергуванням голосних або приголосних у корені (село — сільський, крапати — крапля), накладанням морфем (Одеса — одеський) тощо. Н у л ь о в а с у ф і к с а ц і я є різновидом суфіксального словотвору. Специфіка її полягає в тому, що похідне слово моделюється на основі переведення мотивуючої основи до іншої частини мови засобом нульового суфікса. Наприклад: бігти —> —> біг, ходити —> хід, гнилий —> гниль. Причому суфікси й інші постфіксальні морфеми, наявні в словах, які мотивують такі утворення, відкидаються, оскільки вони є формальними показниками належності цих слів до певної частини мови. Нульовий суфікс переводить похідне слово до класу іменників: від-рив-а-ти-ся —> відрив, викуп-и-ти —> викуп, винос-и-ти —> винос і виноска, вибир-а-ти —> вибір і вибори, далек-ий —> даль.

Безафіксне творення похідних в українській мові представ- лено типами віддієслівних та відприкметникових іменників. Його слід відрізняти від словотвору прикметників засобом приєднання префікса і нульового суфікса: без-язик-ий, без-сил-ий.

С у ф і к с а л ь н о - п р е ф і к с а л ь н и й спосіб словотвору полягає в тому, що похідні слова утворюються одночасним приєднанням до твірної основи префікса й суфікса: ліс —пролісок, нога — обніжок, робити — неробство. Суфіксально-префіксальний спосіб широко використовується

Унаслідок суфіксально-префіксального словотворення можуть з'являтися похідні слова в межах того самого розряду слів, до якого належить твірна основа (дорога — подорожник, танцювати — пританцьовувати), але частіше твірна основа переходить в інший розряд слів {сніг — засніжити, стіл — настільний, наш — по-нашому). Суфіксально-префіксальний спосіб більшою мірою наближений до суфіксації, ніж до префіксації, оскільки префікси залишаються нейтральними до парадигматичного оформлення слова, в той час як суфікси, тісно пов'язані зі словотвірною основою і флексією, зумовлюють граматичне оформлення похідного сло- ва. Так, у словах нарукавник, оздоровити виступають префікси на-, о-. Перше з них належить до іменників, як і мотивуюче слово рукав, а друге — до дієслів, хоча твірна основа при-

кметникова.

До суфіксально-префіксальних похідних належать слова, утворені від прийменниково-іменникових форм іменників, наприклад: без межі — безмежний, при дорозі — придорожній, за містом — заміський, при Дніпрі — Придніпров'я, за лісом — залісся.

У дієсловах широко використовуються також суфіксально- постфіксальний та суфіксально-префіксально-постфіксальний способи словотворення. С у ф і к с а л ь н о - п о с т ф і к с а л ь н і дієслова творяться від іменних (прикметникових та іменникових) і дієслівних основ.

Іменникова або прикметникова основа з приєднанням дієслівного суфікса перетворюється на дієслівну. Постфікс -ся не входить до складу дієслівної основи, виконуючи дві функції:

1) граматичну — вираження дієслівного стану; 2) словотворчу — вираження словотвірного значення.

У творенні дієслів с у ф і к с а л ь н о - п р е ф і к с а л ь н о - п о с т ф і к с а л ь н и м способом беруть участь іменникові, прикметникові, числівникові, дієслівні основи, рідше — прислівникові, а також основи службових слів. Наприклад: каблук — викаблучуватися, рука — заручитися, милостивий — змилостивитися, щедрий — розщедритися, бідний — прибіднятися, двоє — роздвоїтися, дивитися — видивлятися, моргати — розморгатися, танцювати — розтанцюватися, ні — розпікатися.

Осново- і словоскладання.

Абревіація

Основоскладання, словоскладання та абревіація — різні типии складання основ, унаслідок чого виникають складні та склад- носкорочені слова: двовірш, світловодолікарня, агітпункт, Дніпрогес.

Складання — це спосіб творення складних слів поєднанням двох або більше основ чи цілих слів або їх скорочень(усічень). Цим воно відрізняється від інших способів морфологічного словотвору, орієнтованих на творення простих слів.

Складні слова функціонують у тісному зв'язку із системою словосполучень, які стають основою творення їх. Основним способом творення складних слів — іменників, прикметників, прислівників — є основоскладання.

О с н о в о с к л а д а н н я — це поєднання кількох основ слів за допомогою інтерфіксів -о-, -є- (доброзичливий, працездатний), -и-, -ох- (триповерховий, двохатомний). Результатом основоскладання є складні слова, або композити (лат.

compositus — складний, складений із частин). У композитах твірними виступають повні основи слів, які співвідносяться із словосполученнями, побудованими за типа-ми підрядного зв'язку (дрібнолистий, книгодрук, близькоспоріднений) або із сурядним зв'язком (природничо-географічний). Основоскладання може супроводжуватися суфіксацією, наприклад: природознавство.

С л о в о с к л а д а н н я , або ю к с т а п о з и ц і я (лат. juxta — поряд, біля і positio — місце), — це поєднання двох слів або словоформ в одному складному слові (салон-перукарня, вагон-ресторан).

Юкстапозити утворюються на основі словосполучень прикладкового типу, але на відміну від синтаксичного словосполучення, що складається з головного слова і прикладки (на зразок дівчина-красуня, місто-гігант), яка виражає другу назву, слова юкстапозити виражають одне поняття. Складання є продуктивним способом творення іменників і прикметників, менше використовується в прислівниках (здебільшого як індивідуально-авторські новотвори) і спорадично — в дієсловах.

А б р е в і а ц і я відрізняється від осново- і словоскладання тим, що для творення слів використовуються усічені основи,наприклад: профком, ЗМІ (засоби масової інформації). Способом абревіації утворюються тільки іменники. Основами для творення складноскорочених слів виступають переважно словосполучення з опорним іменником і залежним прикметником (районне управління освіти —- райуо) або поєднання двох іменників (командир батальйону — комбат). Перехідний тип між складними і складноскороченими словами становлять іменники, які творяться поєднанням усіченої основи залежного компонента словосполучення і цілого слова,

що є опорним компонентом, наприклад: райцентр, спортбаза, сільгосптехніка, будматеріали.

Морфологічно-синтаксичний словотвір

Морфологічно-синтаксичний спосіб охоплює похідні, які виникають унаслідок переходу слів або словоформ з однієї частини мови до іншої. Головним із цих способів є перехід: прикметників і дієприкметників у іменники (с у б с т а н т и в а -

ц і я); дієприкметників у прикметники (а д ' є к т и в а ц і я) окремих слів з іменників і прикметників у займенники (п р о н о м і н а л і з а ц і я) ; словоформ змінюваних слів у прислівники (а д в е р б і а л і з а ц і я) ; повнозначних самостійних слів у службові: прислівників, іменників — у прийменник (п р е п о з и т и в а ц і я) , іменників та іменникових словосполучень — у вигуки (і н т е р ' є к т и в а ц і я) тощо; спостерігаються також різні переходи між службовими словами.

Перехід слова з однієї частини мови в іншу, супроводжуваний перетворенням відповідних парадигматичних характеристик, називається к о н в е р с і є ю (від лат. conversio — перетворення, зміна). Типовим прикладом конверсії в українській мові є субстантивація прикметників, перехід окремих повнозначних слів у службові, зокрема прийменники. Процеси конверсії виникають у певних синтаксичних умовах спонтанно. Синтаксичні позиції як певні значення в синтаксичних відношеннях закріплюються за частинами мови. Якщо ту чи ту позицію займає слово (словоформа) іншої частини мови, то воно поступово змінює своє значення, а потім і морфологічні ознаки, маючи нетипові для нього синтаксичні зв'язки. Наприклад, прикметник у ролі підмета або додатка позначає не ознаку предмета, а особу або предмет. Пор.: Зійшов молодий місяць. — До хати увійшов молодий.

Відповідно до виконуваної ролі в реченні субстантивований прикметник молодий позначає особу чоловічої статі, втрачає здатність змінюватися за родами: молодий і молода — це дварізні іменники, а не словоформи одного слова.

При морфологічно-синтаксичному словотворі похідне слово зовні нічим не відрізняється від мотивуючого, але дістає нове значення. Омоніми легко нейтралізуються у відповідних контекстах.

Лексико-синтаксичний словотвір

Похідні слова можуть з'являтися внаслідок поступового зрощення синтаксичного словосполучення в одне слово. Такий спосіб словотвору називають л е к с и к о - с и н т а к с и ч н и м. Так, унаслідок зрощення складених числівників утворилися числівники одинадцять, сімдесят, двісті, обидва. Прислівники горілиць, утридорога, чимдуж — приклади зрощень кількох слів словосполучень. Словотвірне значення в зрощеннях виявляється через втрату синтаксичних ознак словосполучення і появу грамматично оформленого слова, що належить до певної частини мови.

Близькими до зрощень є складні іменники, похідні від прикладкових словосполучень, наприклад: сон-трава, ромен-зілля, татар-зілля, хліб-сіль, батько-мати. Внаслідок семантичного з б л и ж е н н я слів синтаксичного словосполучення

поступово виникає назва у формі складного слова, яке конденсує зміст словосполучення в оЛексико-семантичний словотвір

Похідне слово може з'являтись і семантичним шляхом — через розщеплення багатозначного слова і поступове утворення омонімів. Наприклад, слова перо (знаряддя для писання), супутник (апарат, запущений на орбіту планети) мотивуються давно відомими словами: перо (гусяче), супутник (людина, якаюйде поряд у житті). Словотвірне значення цих похідних слів виражається в контексті через співвідношення омонімії (перо — пір'я, перо — знаряддя для писання; супутник — людина, супутник — апарат).

Лексико-семантичним способом утворюються переважно іменники.

ТВОРЕННЯ ІМЕННИКІВ

Структура іменникових основ Іменники становлять клас слів, що інтенсивно поповнюється новоутвореннями. Виникнення нових іменників відбувається за допомогою всіх наявних в українській мові способів словотворення, однак найпродуктивнішими є морфологічні способи афіксації та осново- і словоскладання.

Іменникові основи характеризуються різною словотвірною структурою. У сучасній українській мові наявні іменники з непохідною (наприклад, ліс, край, небо, поле, сани) і з похідною основою, в якій крім кореня можна виділити один або кілька словотворчих афіксів: суфікс (учень, стілець), префікс (прамова, переклад), суфікс і префікс (видолинок, побачення), інтерфікс (водоспад, птахоферма), інтерфікс і суфікс (вуглеви- добуток), інтерфікс, суфікс і префікс (непрацездатність).

Суфіксальний словотвір іменників

У системі афіксального словотвору іменників найактивніші суфіксальні форманти і суфіксальний спосіб, сукупністю яких виражаються словотвірні категорії, властиві цій частині мови. Суфіксальні іменники входять майже до всіх словотвірних

категорій цієї частини мови: назв осіб та інших істот (неосіб), назв конкретних предметів і абстрактних понять, речовинності, збірних та одиничних предметів.

За характером твірних основ розрізняють суфіксальні іменники, мотивовані основами іменників, прикметників, дієслів, числівників та інших частин мови. Іменники, мотивовані іменниками (відсубстантивні), творяться суфіксами обох груп — тих, що надають нового значення, і тих, що вносять відтінки суб'єктивної оцінки. Іменники, мотивовані іншими частинами мови, творяться тільки суфіксами першої групи. Твірна іменникова основа виражає предметність, що по-різному уточнюється суфіксом у назвах осіб і неосіб та предметів.

Словотвірні типи назв осіб та інших істот

У назвах осіб за родом діяльності, мотивованих іменниками, виражається вказівка на знаряддя або об'єкт спрямування діяль- ності людини (косар, комбайнер, волейболіст, стрілець) чи на продукт діяльності (харчовик, пасічник, мебляр).

У словотвірних типах відсубстантивних іменників на позна- чення людей за родом діяльності, фахом продуктивними є суфікси -ар (-яр), -ець (івець, -овець), -ник, -ік (-їк), -up, -ист (-іст), наприклад: шахтар, килимар, ковзаняр, фахівець, динамівець; олійник, кулеметник, прозаїк, бригадир, таксист, шахіст.

Менш продуктивними є суфікси іншомовного походження -ант, -ент: комерсант, курсант, кореспондент. Віддієслівні іменники категорії осіб виражають значення≪носій процесуальної ознаки≫. Словотвірні типи віддієслівних іменників об'єднують: 1) назви особи як виконавця певної дії або роду її заняття: читач, відвіду-вач, дослідник, рахівник, складальник, кравець; 2) назви особи як носія певної процесуальної ознаки, що визначає її поведінку: бунтар, прохач, попихач, утискувач, критикан, трудівник, звитяжець.

Н а й п р о д у к т и в н і ш і типи іменників із суфіксами:

-ник, -івник, -льник: виробник, візник, ремонтник, рятівник, заготівник, в'язальник, веслувальник, намотувальник;

-ч (-ач, -яч): ткач, заспівувач, перекладач, збирач, діяч;

-ець (-нець): співець, борець, знавець, продавець, переможець, примиренець, висуванець;

-ар (-яр), що приєднуються переважно до усіченої основи: лікар, бунтар, маляр, кресляр.

Малопродуктивні на сучасному етапі суфікси:

-тель (спільнослов'янського походження): мислитель, вершитель;

-ій: заводій, водій;

-ак (-як): співак, вояк;

-ун: бігун, стрибун, несун;

-к(о), -к(а): неумійко, писака;

-ок: знаток, їдок;

-чик {-щик): льотчик, гонщик;

суфікси іншомовного походження:

-атор, -итор, -ер, -ор, -ан, -am, -ант та ін.: агітатор, диктатор, репетитор, тренер, диктор, критикан, делегат, практикант.

Відприкметникові утворення назв осіб виражають носія ознаки. Семантика їх може дорівнювати семантиці словосполучення іменника з прикметником: передовик - передова людина (на виробництві, у починанні), смільчак - сміливий хлопець (чоловік). Однак частіше прикметникова основа, ускладнена іменниковим суфіксом, семантично видозмінюється у напрямі вираження ознаки за дією {заочник - той, хто

заочно навчається; молодець - той, хто позитивно характеризується за вчинками, результатами праці, навчанням та ін.).

Словотвірні типи відприкметникових іменників позначають осіб, означених за зовнішніми ознаками (здоровань, смугляк, чистьоха, молодець, сміливець).

Найуживаніші суфікси в таких утвореннях:

 -ик (відмінник), -ець (марафонець), -ак (-як) (чужак, добряк), -чак (весельчак). Непродуктивними стали суфікси: -ач (багач), -ань (вухань), -ун (дикун, горбун), -ш(а) (лівша, правша) та ін.

У поодиноких суфіксальних іменниках на позначення осіб твірною основою виступає числівник (шістдесятник, сімдесятник) або займенник (свояк).

Вузька спеціалізація виконуваних людиною (і машиною) дій і процесів знаходить відображення у швидкому зростанні об- сягу наукової і виробничої термінології та сприяє активізації словотвірних моделей, за якими творяться назви осіб жіночої статі, що виражають їх діяльність, рід занять, фах, процесуальні ознаки.

Іменники, що є назвами осіб жіночої статі, мотивуються іменниками - назвами осіб чоловічої статі. У мові наявні лише поодинокі винятки із таких паралельних відповідників, як назва жіночої статі; наприклад: праля, модистка, манікюрша, друкарка, доярка, що позначають рід діяльності, яку віддавна виконували тільки жінки або майже виключно жінки. Іменники дояр, швейник - вторинні, похідні від доярка, швея, вони відображають можливість зворотних співвідношень: назва особи жіночої статі - назва особи чоловічої статі, що зумовлені позалінгвістичними чинниками. Механізація процесів праці нівелює престижність/непрестижність виконання так званої споконвічно жіночої праці (доїння корови, шиття білизни і под.), що зумовлює

називання осіб чоловічої статі на основі назв осіб жіночої статі.

Для творення назв осіб жіночої статі найпродуктивніше використовується суфікс -к(а), який приєднується після суфікса на позначення осіб чоловічої статі: делегатка, секретарка, школярка, учителька, студентка, гімнастка, театралка, гітаристка, шахістка, медалістка. Рідше спостерігається усічення суфікса основи: висуванець - висуванка.

Менший ступінь продуктивності виявляють суфікси -иц(я), -ниц(я), -щиц(я), які приєднуються до повної або усіченої ос- нови: фельдшер - фельдшериця, льотчик - льотчиця, провідник — провідниця, розвідник - розвідниця, але: жнець - жниця, продавець - продавщиця.

Спостерігаються також нерегулярні утворення із суфіксом -ш(а) (кастелянша, педікюриіа), який частіше утворює назви осіб жіночої статі із значенням ≪дружина особи, названої мотивуючим іменником≫ (інженерша, професорша), та з суфіксом

-их(а), який також уживається в двох значеннях. Порівняйте, наприклад: кравчиха, ткачиха з першим значенням; сторож - сторожиха, чабан - чабаниха, які вживаються в обох значеннях, і коваль - ковалиха, голова - головиха, властиві розмовному мовленню із другим значенням.

Поодинокі лексеми цього розряду утворені суфіксами іншомовного походження -ес(а) (поет - поетеса), -ис(а) (актор - актриса).

Непродуктивними (мертвими) стали суфікси -х(а) (пряха), -ал(я) (праля, ткаля).

Назви осіб за національною і територіальною ознаками творяться від іменникових основ - топонімів. Найуживаніші суфікси в цих словотвірних типах для назв чоловічого роду:

-анин (-янин), -чанин, -ин: молдаванин, пражанин, росіянин, харків'янин, фінікіянин, полтавчанин, донеччанин, грузин, осетин, болгарин; -ець (-єць), -анець: житомирець, полтавець, українець, тбілісець, марієць, американець, новгородець;

-ич: костромич, русич;

-ак (-як): словак, туляк, подоляк, сибіряк;

-ит: одесит.

Назви осіб жіночої статі цього розряду утворюються за допомогою суфікса -к(а), який приєднується до повної чи усіченої основи або разом із вставним звуком (інтерфіксом), наприклад:

білорус - білоруска, поляк - полька, костромич - костромичка, грузин - грузинка, камчадал - камчадалка, росіянин - росіянка, парижанин - парижанка, угорець - угорка.

Корелятивні іменники на позначення особи за ознакою недорослості утворюються від основ іменників за допомогою суфіксів, які переводять їх в іменники середнього роду:

-ен(я), -чен(я) та флексії -а, а в множині - суфікса -ат(а), -ят(а), -чат(а): маленя, хлопченя, дитинчата.

Давнє словотвірне значення недорослості зберігається в іменниках, що позначали доньку за родом діяльності батька з суфіксом -івн(а) (ковалівна, бондарівна); сина - за родом діяльності або соціальним станом батька із суфіксом -енк(о) й -ич (коваленко, ткаченко, княжич, гетьманич); помічника в певній діяльності з суфіксом -чук (ковальчук, чабанчук), а в сучасній мові використовуються як українські прізвища. Словотвірний розряд назв тварин, птахів, риб, комах на сучасному етапі рідко поповнюється новотворами. В усталених словотвірних типах наявні суфікси: -ак (гусак), -ач (деркач), -ень (півень), -ун (цвіркун), -ур (снігур), -ець (тунець), -к(а) (овечка, перепілка), -иц(я) (телиця, куниця) та ін.

Суфіксальні типи іменників зі значенням суб'єктивної оцінки неістот

Іменники - назви предметів чоловічого роду зі значенням зменшеності, здрібнілості творяться за допомогою суфіксів -ок, -очок, -ець, -ечок, -ик, -ичок, -чик (місток, станочок, хлівець, мішечок, столик, кошичок), іменники жіночого роду - за допомогою суфіксів -к(а), -ечк(а), -очк(а), -еньк(а), -инк(а) (ніжка, вуличка, вервечечка, лієчка, долиночка, доріженька, торбинка); іменники середнього роду - за допомогою суфіксів -к(о), -ечк(о), -ц(е) (вічко, відеречко, озерце,

кубельце).

У мовленні з дітьми (або немічними, хворими людьми) вживаються зі значенням позитивного ставлення, ласки, любові (або прихильності, співчуття, вболівання) не тільки назви людей, інших істот, а й назви предметів, явищ (лобик, губки, пальчик, сонечко, дощик, вітамінчик, ваточка, ліжечко та ін.).

Семантика позитивної оцінності властива і матеріально-речовинним іменникам, які обмежені сферою вживання в усно- розмовному побутовому мовленні та в художній літературі. У таких словах виступають загалом ті самі суфікси, що й у назвах конкретних предметів, наприклад: компотик, чайок, водичка, росичка, телятинка, капусточка, золотце.

Назви абстрактних понять виражають це значення за допомогою суфіксів -еньк(о) (горенько), -ок (грішок), -еньк (посиденьки).

У назвах неістот, зокрема предметів, може також виражатися реальна збільшеність та негативне емоційно-оцінне значення. Одним із найпродуктивніших формантів, що утворюють іменники з відтінками збільшеності та згрубілості, є суфікс

-ищ(е), який переводить утворене слово формально до серенього роду.

За допомогою суфікса -ищ(е) творяться іменники, які називають надміру великі частини тіла людини та тварини (ручище, головище, хвостище, очища, лапища, копитища), предмети оточення (горище - велика висока гора, дверища, мостище, дубище), сприйняття явищ на слух (голосище), абстрактні поняття (морозище, страховище, холодище) тощо. Менш поширені у назвах предметів суфікси -як(а) (гарбузяка, ротяка), -уган (вітруган), а в абстрактних поняттях иськ(о) (соромисько).

У контекстних умовах такі іменники можуть втрачати значення позитивної оцінки й набувати відтінків зневажливого ставлення, іронії, як і навпаки. Пор., наприклад: 1. Держіть його. В'яжіть. Саме його нам і треба. Довго ми тебе шукали, голубчика (Соб.).

 2. ≪їхав козак на війноньку≫ і тепер є улюбленою піснею, що виконується не тільки в походах (Із журн.).

Префіксальний словотвір іменників

На сучасному етапі у словотворенні іменників префіксація порівняно з іншими способами малопродуктивна. Обмежена і кількість іменникових префіксів. З-поміж них наявні префікси спільнослов'янського і східнослов'янського походження, які втратили семантичну виразність, а тому виділяються у багатьох випадках тільки шляхом етимологічного аналізу слів:

па- (виражав вказівку на предмет, схожий на той, що названий: паво- лока, пакіл);

су- (виражав значення сукупності, суміжності: сув'язь, сукровиця); пра- (позначав віддалені ступені спорідненості по висхідній і спадній лініях: пращур, правнук) та ін.

У сучасній українській мові ці давні префікси використовуються у термінотворенні за давніми зразками з дещо видозміненим словотвірним значенням (павітер (вітерець), прамова,

прабатьківщина, праліс, прарід, супісок, суглинок) або входять до складу відприкметникових іменників переважно абстрактного значення, утворених суфіксальним способом (сумирність, суміжність і суміжник, сумісництво, сумісність, суміщення).

Живі, хоч і не активно виявлені словотворчі зв'язки у префіксів, споріднених з іншими частинами мови — дієсловом, прикметником, прислівником: про-, перед- (зі значенням передувати в часі: провесна, переддень, передісторія); під- (зі значенням підпорядкування: підвид, підстанція); спів- (зі значенням спільної участі, взаємодії: співавтор, співпраця); не (зі значенням заперечення: недруг, неволя).

Більш активну роль ці префікси виявляють при суфіксально-префіксальному словотворенні іменників. У термінології продуктивно взаємодіють із твірними основа-ми іменників префікси іншомовного походження:

анти- (проти): антитеза, антизакон;

архі- (зверх): архімандрит;

віце- (другий за чином, званням): віце-адмірал, віце-консул;

дис- (відсутність чогось): дисгармонія;

екс- (колишній): екс-чемпіон;

екстра- (найвищого гатунку, найкращий): екстраклас;

ім-, ін- (заперечення, відсутність): імміграція, інваріант;

контр- (протилежний): контрудар;

обер- (вищий за чином): обер-прокурор;

прото- (перед): прототип, протоісторія;

ре- (зворотна дія): реевакуація;

супер- (зверху, вище): суперобкладинка, суперзірка;

ультра- (зверх): ультрамода.

У системі словотворчих засобів іменників значне місце займають слова-афіксоїди українського та іншомовного (здебільшого грецького і латинського) походження: пів, полу, все; авіа, авто, агро, біо, гідро, мікро, мілі, мега, метео, нейро, полі, теле та ін. Такі початкові елементи при словотворенні перестали сприйматися як кореневі морфеми (твірні основи) і почали перетворюватися на словотворчі засоби — префіксоїди, а утворені за участю їх іменники сприймаються як прості, а не

складні слова: південь, полудень, всесвіт; авіамотор, автомашина, агротехнік, біомаса, мікрокалькулятор, міліметр, мегаполіс, метеостанція, нейрохірургія, полі-графія, телепередача.

Префіксально-суфіксальний спосіб

творення іменників

Префіксально-суфіксальні іменники творяться від іменникових основ. До цього типу іменників належать такі деривати, в яких іменникова основа оформляється суфіксом (з нульовою чи матеріально вираженою флексією) разом з одночасним при-

єднанням префікса, наприклад: видолинок, перелісок, пролісок, провулок, співвітчизник, загривок, узбіччя, роздоріжжя, обличчя, одвірок.

У сучасній українській літературній мові такі утворення малопродуктивні. Значно більшу продуктивність виявляють словотвірні типи суфіксально-префіксальних утворень, основами для яких слугують прийменниково-відмінкові словоформи іменників. У процесі словотворення прийменник перетворюється на префікс. Наприклад, в іменниках, утворених за моделлю прийменник-префікс + суфікс -bя-(a): безриб'я, безхмар'я, безправ'я, безладдя, заозер'я, залісся, міжбрів'я, міжсезоння, надхмар'я, надголів'я, передгроззя, передмістя, піддашшя, піднебесся, побережжя, Побужжя. Найуживаніші прийменники-префікси без, за, під, між, на, над, при, по, а із суфіксів к(а), -ств(о), -ок, -ник. Наприклад: безкозирка, запічок, підніжка, підоплічка, безумство, навушник, нахлібник, надгортанник, пригарок, пристінок, подорожник.

Іменники безафіксного творення

(нульова суфіксація)

Своєрідним видом афіксального словотворення іменників є нульова афіксація. Безафіксне словотворення в сучасній українській мові використовується при творенні віддієслівних й іноді відприкметникових дериватів.

Віддієслівні іменники, тобто такі, що структурно і семантично мотивуються дієслівними основами, становлять значний лексичний масив серед граматичного класу іменників, своєрідність якого полягає у поєднанні деяких елементів дієслівної семантики з категорійними значеннями іменника.

Безафіксним способом можуть творитися нові слова як від ≪чистих≫ основ, так і від тих, у складі яких наявні префікси або суфікси.

Словотворчий процес таких іменників виявляється у двох формах:

1) у чистому вигляді (без фонетичних змін), наприклад: садити - сад, зсуватися - зсув;

2) з фонетичними змінами, які полягають переважно у чер-гуванні голосних або приголосних звуків, що зумовлюються їх новими позиціями: виходити — вихід, гатити - гать, носити - ноша.

У мовознавчій літературі виділяють чотири типи словотвірних моделей безафіксних іменників української мови:

1) іменники чоловічого роду II відміни: хід, гук, переспів, почин;

2) іменники жіночого роду І відміни: обнова, згода, заява, передача;

3) іменники жіночого роду III відміни: зав'язь, розповідь, зустріч; /

4) іменники, які мають лише форму множини: збори, лови, вибори, перегони.

Більшість безафіксних віддієслівних іменників утворено від основ префіксальних дієслів {вихід, відсів, засік, розгін). Утворень від безпрефіксальних основ (на зразок вис, мах, крик, біг) значно менше. Це пояснюється не стільки тим, що в класі дієслів також переважають префіксальні утворення, скільки тим, що префіксація дієслівних основ стимулює участь їх у словотворі за моделлю безафіксного творення. Порівняймо слова: запис, допис, перепис при неіснуючому пис. При безсуфіксному творенні віддієслівних іменників відкидаються всі дієслівні

суфікси, а нульова суфіксація забезпечує переведення дієслівної основи до класу слів, що виражають предметність. У словотвірній моделі безафіксного творення іменників функціонують основи як доконаного, так і недоконаного виду. Наприклад, доконаного виду: зарядити - заряд, здати - здача, перегнити - перегній, викупити - викуп, переходити - перехід, зливати - злив, вигонити - вигін, спадати - спад.

У безафіксних іменниках жіночого роду важче встановити похідність від дієслів доконаного чи недоконаного виду, наприклад, заборона співвідноситься з дієсловами обох видів - заборонити і забороняти. Так само відмова - відмовити і відмовляти, приправа - приправити і приправляти.

У процесі нульової суфіксації твірна основа може зазнавати фонетичних змін. Найпоширенішими є такі зміни приголосних: 1) зворотне чергування {вислужити - вислуга, кричати - крик, класти - клад); 2) чергування приголосних б - бл, п - пл, в - вл, м - мл (травити - травля, крапа- ти - крапля); 3) усічення дієслівної основи {заповідати - заповідь, кликати - клич, відмовити - відмова, перегу- куватися - перегук); 4) пом'якшення кінцевого приголосного основи (гатити - гать, падати - падь, зав'язатися - за- в'язь, висіти - вись); зміни голосних здебільшого виявляються як чергування о, є з і, хоч і непослідовно (витворити - витвір, боліти - біль, але викосити - викос, заводити - завод).

Ці самі явища спостерігаються в іменниках прикметникового (дієприкметникового) походження: сухий - суша, порослий - поросль, блакитний - блакить, ламаний - ламань.

Допоміжним засобом безафіксного творення іменників може виступати також перенесення наголосу.

Нульовий суфікс іменника взаємодіє з нульовою (в чоловічому роді) або фонемно вираженою флексією. Цим засобом здійснюється переведення дієслівної або прикметникової основи до розряду іменників. Флексія оформляє належність імен-

ника до певного роду (в однині). Наголос похідного іменника може залишатися на корені або префіксі, фіксуючи акцентологічні закономірності основи дієслова чи прикметника. Проте частіше внаслідок скорочення основи після відкидання дієслівних суфіксів він пересувається наперед.

В іменниках чоловічого роду, утворених від префіксальних дієслів, наголос, як правило, переміщується на префікс (закликати - заклик, переділити - переділ, розтинати - розтин) або на корінь (наділяти - наділ, настилати - настил).

В іменниках жіночого роду з флексією -а(я) наголос частіше зберігається на тій самій морфемі, що й у дієслові: вирвати - вирва, кривдити - кривда, переправити - переправа, завіяти - завія, відзначити - відзнака, але: виставити - вистава, носити - ноша.

Відприкметникові утворення також характеризуються перенесенням наголосу, але не тільки наперед, а й на кінець слова. Пор.: синій - синь, але: сухий - суша, зелений - зелень і красний - краса.

Словесний наголос в афіксальних

утвореннях іменників

Словесний наголос в українській мові має властивість переміщуватися, виявляючи усталені закономірності літературної вимови, які відображають норми словозміни і словотворення.

У словотворчих моделях афіксальних утворень відображаються не лише певні закономірності використання афіксів для відповідного розряду слів, а й більш або менш усталені норми наголосу в початковій формі слова (при словозміні він може переміщатися, відображаючи інші закономірності), що є типовими або характерними для слів певного словотвірного типу.

У суфіксальних іменниках переважає наголос на суфіксах:

-ак (-як) - у назвах людей за національною чи територіальною належністю (поляк, подоляк); у назвах конкретних речей (держак); збірних понять (березняк, сушняк); тварин (рисак);

-аль - у назвах людей за родом занять, за внутрішніми чи зовнішніми ознаками (скрипаль, носа'ль);

-ань - у назвах людей за зовнішніми чи внутрішніми ознаками (здоровань, черевань);

-ач - у назвах людей за родом занять (збирач, викладач, але: попихач, привласнювач); у назвах конкретних предметів (рогач, приймач);

-up - у назвах людей за родом занять (командир); у назвах конкретних предметів (пустир);

-ій - у назвах людей за внутрішніми чи зовнішніми ознаками (бабій); за родом занять (водій);

-ист, -іст (-їст) - у назвах людей за належністю до певних політичних або інших напрямів (ідеаліст, матеріаліст, атеїст); за родом занять (бандурист, цимба-

ліст);

-ук, -ун, -ай, -чук - у назвах людей за родом занять, за зовнішніми чи внутрішніми ознаками (хапун, бородай, але: глашатай, при менш вживаному глашатай); у назвах тварин та інших істот (піску'н, цвіркун, ведмедчу'к);

-ильник (-ільник) - на означення людей за родом занять (кріпильник); на означення конкретних предметів (холодильник);

-итель - на означення людей за родом занять (повелитель).

Питання для співбесіди:

1. Морфеми сучасної української мови, їх типи.
2. Корінь як значуща частина слова. спільнокореневі слова.
3.  Типи афіксальних морфем
4. Що означає слово «деривант»? Словотворчі і граматичні афікси
5. Типи основ
6. Зміни в морфемній будові слова.
7. Наведіть приклади спрощення; пере розкладу; субстантивації.
8. Яке граматичне явище називається адвербіалізацією?.
9. Дайте поняття твірної основи
10. Укладіть схему способів словотвору. Наведіть приклади.

Завдання для самостійного опрацювання

1. На основі поданих слів пояснити основні способи словотворення в українській мові.

1в. Школяр, жилавий, голосувати, блакить, даль, біг, розповідь, переддень, підгрупа, насип, підліток, безмірний, достроковий, водолаз, паровоз, темно-синій, сінокіс, землеустрій, літописець, мінометник, профспілка, загс, дзот, райвно, минулий, керуючий, бігом, сьогодні, потойбічний, ключ, ударник.

2в. Скляр, солдатський, працювати, синь, лють, гнів, наказ, прадід, доісторичний, підкреслити, прикордон­ник, безтурботний, землемір, самооборона, синьо-біло- червоний, чорнобривий, життєдайний, пивоварня, Держбанк, профтехшкола, вуз, майбутнє, будівничий, долі, дев'ятсот, нижчепідписаний, супутник.

2. У поданих словах виділити кореневі й афіксальні морфеми, визначити твірну основу.

Водиця, водичка, вода, обезводнити, обводнення, водяний, водянистий, водянка, підводний, водний, без­водний, підводник; бійка, бійня, боєць, бій, биття, розбійник, забійник, набити, перебій, розбійництво; во­зити, привіз, візник, завозити, завезення, вивіз, привіз.

3. У поданих словах визначити морфеми і поділити їх за семантичною функцією.

Косар, скляр, глибина, новизна, дубовий, казати, радість, осінній, приклад, напис, піднести, їсти - з'їсти, читати - прочитати, хитатися - хитнутися, ліс - лісу - лісові - лісом - лісів.

4. До поданих слів дібрати іншу форму чи слово, які б ілюстрували чергування голосних.

Водопою, доходу, каменя, льоду, коня, ніч, осіб, батьків, братового, братова, Канева, Києва, вівса, стояти, сільський, робітник, вільний, будівник, вісь, вівця, вікон, земель, казок, витер, вогню, дна, смуток, сон, травня, лоба, можу, лева, марок, папок, форм, голод, мороз, волос, зелень, поріг, оберіг, значення, гніт, колір.

5. Дати історичний коментар до чергування приголосних у наведених словах.

Нога - ніженька - на нозі, рука - рученька - на руді, муха - мушка - на мусі, рука - ручка - на руці, бік - бічний - на боці, рух - рушити -в русі, кулак - кулачок - в кулаці, вухо - вушний - у вусі, крига - крижаний - на кризі, око - очний - в оці, вага - важкий - на вазі, аптека - аптечний - в аптеці, техніка - технічний - в техніці, тік - на тоці, рух - в русі - рушити, птах - птасі - пташиний, спати - сплю, знань - знання, хлопець - хлоп'ята, голуб - голуб'ята, жонатий - женю, роздоріжжя - роздоріж.

6. Пояснити умови і необхідність евфонічного чергування звуків.

Наш учитель, там у житах, у хаті було темно, зробив це... у Львові, училася в інституті, в її образі бачу надію, вправа - управа, вдача - удача, вклад - уклад, власний, взаємини, увага, ударник, указ, вступний, уважність, пішла в школу, пішов у поле, хотів би - хотіла б, в вік - у вік.

7. У поданих словах виділити кореневі і афіксальні морфеми, визначити твірну основу.

Водиця, водичка, вода, обезводнити, обводнення, водяний, водянистий, водянка, підводний, водний, без­водний, підводник; бійка, бійня, боєць, бій, биття, розбійник, забійник, набити, перебій, розбійництво; возити, привіз, візник, завозити, завезення, вивіз, привіз.

8. У поданих словах визначити морфеми і поділити їх за семантичною функцією.

Косар, скляр, глибина, новизна, дубовий, казати, радість, осінній, приклад, напис, піднести, їсти - з'їсти, читати - прочитати, хитатися - хитнутися, ліс - лісу - лісові - лісом - лісів.

Самостійна робота "Чергування, спрощення"

1 варіант

1. Покажіть, які чергування голосних можуть відбуватися в словах.

Зломити, простити, нести, сідати, липнути, пити, зберу, почати.

2. Проілюструйте, чи відбувається спрощення в словах.

Тиск, честь, користь, невістка.

3. Запишіть слова фонетичною транскрипцією.

Задоволення, заздалегідь, висипається.

4. Виконайте морфемний аналіз слів:

Електровимикач, запізно, відхилитися.

2 варіант

1. Покажіть, які чергування голосних можуть відбуватися в словах:

Горіти, викосити, везти, лізти, повиснути, бити, столи, стелити.

2. Проілюструйте, чи відбувається спрощення в словах:

Брязк, якість, тиждень, хустка.

3. Запишіть слова фонетичною транскрипцією:

Небезпечно, відноситься, перепрошую.

4. Виконайте морфемний аналіз слів

Сухофрукти, дрібно, випрямитися.

Словотвір Варіант 1

1. Словотвір — це:

а) розділ, який вивчає способи творення слів;

б) розділ, який вивчає значущі частини слова;

в) розділ, який вивчає словотвірне гніздо.

2. Напишіть та наведіть приклади способів словотвору.

3. Вкажіть слово, утворене префіксальним способом.

а) переписаний;                              б) передумати;

в) юність;                                г) записка.

4. Вкажіть слово, утворене префіксально-суфіксальним способом.

а) ненаголошений;              б) безрукавка;

в) почервоніти;                     г) продивитись.

5. Вкажіть слово, утворене складанням основ слів.

а) безкоштовний;                 б) затінок;

в) електродвигун;                г) безробітний.

6. Вкажіть словосполучення з прикметником, який перейшов у іменник.

а) сумне обличчя;                б) зустріти сумне дівча;

в) думати про сумне;                     г) сумне кошеня.

7. У якому слові на місці крапок пишеться с?

а) тростяне..ький;                б) дрогоби..ький;

в) золотоні..ький;                 г)кремене..ький

8. Яке складне слово пишеться через дефіс?

а) кіно..огляд;                                    б) біо..поле;

в) осінньо..зимовий;                       г) книго..люб.

9. Від іменників товариш, Волга, грек, ткач, брат утворити прикметники.

10. Записати складні іменники, розкриваючи дужки.

Штаб(квартира), південно(західний), міні(футбол), буре(лом), масово(політичний), пів(Австралії), напів(голодний), радіо(комітет), східно(український), мото(спорт), купівля(продаж).

11.Зробити словотвірний аналіз слів овочесховище, бездумний, кобзарський, працювати.

12. Скласти 5–6 речень, об’єднаних темою «Чому я люблю свою Батьківщину?», використовуючи складні слова, які пишуться разом або через дефіс.

Словотвір Варіант 2

1. Словотвірний словник — це:

а) словник, який містить інформацію про способи творення слів;

б) словник, у якому подаються розібрані за будовою слова;

в) словник, у якому подаються словотворчі ланцюжки.

2. Напишіть та наведіть приклади способів словотвору.

3. Вкажіть слово, утворене суфіксальним способом.

а) побілити;                           б) приїхати;

в) весняний;                          г) провесна.

4. Вкажіть слово, утворене безафіксним способом.

а) проростання;                                б) зменшення;

в) вихід;                                              г) відкриття.

5. Вкажіть складноскорочене слово.

а) землетрус;                                    б) МВФ;

в) темно-червоний;                         г) далекосхідний.

6. У якому слові на місці крапок пишеться ц?

а) ри..ький;                            б) туре..ький;

в) запорі..ький;                                 г) петербур..ький.

7. У якому слові на місці крапок пишеться щ?

а) Туре..ина;                          б) Дрогоби..ина;

в) Вінни..ина;                        г) Київ..ина.

8. Яке складне слово пишеться через дефіс?

а) страто…сфера;                б) біо..сон;

в) фізико…математичний;            г) мило…звучний.

9. Від прикметників кріпацький, гайдамацький, донецький, солдатський,

смоленський утворити іменники з суфіксом -ин(а).

10. Записати складні іменники, розкриваючи дужки. Південно(білоруський), північно(східний), високо(освічений), пів-(Нілу), напів(сон), рідко(вживаний), обер(лейтенант), екс(президент), псевдо(науковий), жар(птиця), броне(машина).

11. Зробити словотвірний аналіз піснетворець, нікого, перемалювати, надплановий.

12. Скласти 5–6 речень, об’єднаних темою «Чому я люблю свою Батьківщину?», використовуючи складні слова, які пишуться разом або через дефіс.