Переможці конкурсу віршів,
присвячених кімнаті-музею
«Світлиця»
Меленко
Анна
Зберегти у пам’яті
минуле –
Це завдання кожного
із нас,
Щоб нащадки наші не
забули,
Пам’ятали рідну
Батьківщину.
І нехай іде за
роком рік
Пам’ятали
батьківську хатину,
Де чекала мати край
воріт.
А світлиця наша –
це є пам'ять
Пам'ять тих, хто з
нами жив колись
Як заходиш – серце
завмирає,
Потім – сто ударів
кожну мить.
Тут історія, що
відійшла у вічність,
Вона вплетена в
дівочий цей вінок,
Вона вишита
дбайливо й урочисто,
Так, як цей
гарненький рушничок.
Тут не так, як в
інших кабінетах,
Зрозуміти можна це
не раз
Особлива, щира
атмосфера
Тут чекає кожного
із вас.
Світлиця
Блашникова
Вікторія
Де б я у світі не
була,
Серце лине в
Україну.
Тут народилася й
зросла,
Вчила мову
солов’їну.
На Батьківщині
стільки міст,
Де тепло й добро
іскриться.
З них наймиліше
Красноармійськ,
Бо у ньому є
«Світлиця».
Приспів:
Невичерпна добра
криниця
Крізь віки вперто
пролиниться,
Правда це або
небилиця
Ви самі подивіться!
Тут історія
бережеться,
Тут минуле живим
здається,
Це моєї душі
скарбниця
Українська
«світлиця».
На українськім
рушнику
Простелилась моя
доля.
У кольоровому
вінку,
Все до дна – любов
і воля.
Хай без упину йдуть
літа,
Не поблідне твоя
врода,
Ти будеш вічно
молода,
Бо в тобі душа
народу!
Крає мій рідний, моя Україно!
Заняття гуртка «Берегиня»
Дівчата заходять до кімнати-музею "Світлиця",
співаючи пісню «Зацвіла червона калина".
Керівник
гуртка: Сьогодні ми зібрались для того, щоб ще
раз поговорити про рідну Україну, її чудову солов’їну мову. З давніх-давен нею
захоплювались письменники та поети. Їх приваблювали мелодійність,
милозвучність, співучість, багатство складу нашої мови.
У нашого народу багата історія.
-
Дівчата, може хто
хоче розповісти про історію нашого народу?
Виступи-розповіді дівчат:
- Розповідь про життя пращурів, про їх обряди, культуру,
працю, побут, відпочинок, свята.
- Розповідь про
життя та побут скіфських кочових племен.
- Розповідь про
життя слов’янських та древлянських племен, про рельєф та природу нашого краю.
- Загальна розповідь
про традиції, працю ,обряди українців.
Ведуча: З давніх-давен Україна славиться своїми піснями та
майстерністю їх виконавців. Символом українського народу є калина, і тому дуже
багато пісень присвячено їй. Це в першу чергу -
ліричні, сповнені світлого суму, печалі, веселі, жартівливі, піднімаючі
настрій. А ну, заспівайте щось, дівчата!
(Співають "Зацвіла в долині", "Ой у лісі
калина")
Керівник
гуртка: Але не завжди було так. Багато років
Україна пригнічувалась.
Минуло 76 років з часу трагічної події в
історії України - голодомору 1933 року, що призвів до більш як 5,5 млн.
людських жертв.
Розповіді про
голодомор 1932.-1933 року
1 дівчина: Голод, який поширювався протягом 1932р., набув
найстрашнішої сили. На початку 1933р. підраховано, що на початку року середня
селянська родина з п'яти чоловік мала близько 80 кг. зерна, щоб проіснувати до
наступного врожаю. Інакше кажучи, кожен член родини мав близько 1,7 кг зерна на місяць.
Залишившись без хліба, селяни їли котів, собак, щурів, кору з дерев, листя.
2 дівчина: Мали місце численні випадки канібалізму. За словами
одного автора, першими вмирали чоловіки. Потім діти. В останню чергу помирали
жінки. Але перш ніж вмерти, люди часто божеволіли, втрачаючи своє людське
єство.
3 дівчина: Наймоторніше було дивитись на маленьких діток,
висохлих, як скелети, кінцівки рук звисали нижче роздутого живота. Голод стер з
їхніх облич усі сліди дитинства, перетворивши на замордованих примар, і лише в
очах ще лишився відблиск далекого дитинства.
Керівник гуртка: Важко визначити кількість померлих з голоду. За
підрахунками, кількість людей, що загинули від голоду, на Україні коливається в
межах 3-6 млн. чоловік.
- Вшануймо
пам’ять померлих в лихі години голодомору хвилиною мовчання!
Наш народ пережив велике горе, біль і
страждання в часи Великої Вітчизняної війни. Та люди не забули свого
походження, через ті страшні часи гордо пронесли назву своєї нації - українці.
І тому зараз ми маємо повне право з гордістю
сказати, що наша Батьківщина - Україна.
Ведуча: Не можна говорити про Україну, не торкаючись її
символіки, історії виникнення українського гімну, герба, прапора. Слова
національного гімну “Ще не вмерла Україна” написав у 60-х роках 19
століття відомий український поет, етнограф, фольклорист Павло Чубинський.
Поезія уперше надрукована 1863 року,
швидко розійшлась серед студентів, гімназистів. Певний час її навіть
приписували Тарасові Шевченку. Музику написав
український композитор і диригент Михайло Вербицький. До речі, музику до слів,
крім Вербицького писали й інші українські композитори, зокрема Кирило Стеценко.
“Ще не вмерла Україна” не був єдиним гімном. За національні гімни вважали
“Заповіт”, “Для тебе, Україно, живемо” Грицая з Галичини. Крім “Ще не вмерла
Україна” і “Заповіту” на урочистостях співали і давній галицько-украінський
гімн “Мир вам, браття!”. Отже
гімн “Ще не вмерла Україна” є національним символом.
Синьо-жовті прапори були і в проектах
Конституції УНР, розроблених 1920 року Всеукраїнською Національною Радою (у
Кам'янці, на Поділлі) та Урядовою комісією Української держави.
Нове тлумачення барв: синьої, як чистого неба
- символ Миру; жовтої, як пшеничного лану, - символ багатства України.
Порядок кольорів не був установлений, тому вживали як жовто-сині, так і
синьо-жовті. Порядок кольорів мотивований такими міркуваннями: символами
України є чисте небо - символ миру (синій колір) та пшеничне поле - символ
достатку (жовтий).
Герб-тризуб. Найдавніші археологічні знахідки тризуба на українських
землях походять ще з I століття нашої ери. Очевидно, він міг бути символом
племені, котре проживало тоді, чи знаком влади.
Як називалося це плем'я - невідомо, ймовірно воно згодом злилося до
обладнання племен давніх слов'ян, що пізніше створили свою державу - могутню
Київську Русь. Зображення тризуба, яке дуже мало відрізнялося від офіційно
прийнятого герба УНР належить до рубежу X-XI століть, часів князювання в Києві Володимира Великого,
який міг успадкувати цей знак від своїх предків.
Тризуб був поширений і в Індії, у Скіфській
державі, в Ірані. Після занепаду Скіфської держави тризуб продовжує своє життя
в Причорномор’ї.
Співають
пісні "Думи мої...", "Цвіте терен..."
Родовід
4 дівчина: Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабусина
пісня, добре слово сусіда, прадідова будьонівка, що висить над ліжком, портрет на стіні найдорожчої
людини, пожовклий від часу лист-трикутник, що зберігся у прискринку, - все це
наша родовідна пам'ять, наші символи, наша історія, можливо, почасти й сумна,
але велична і все стверджуюча.
Я хочу розповісти про свій рід. Батьки мої
живуть в селі, працюють в школі. Батько і мати моєї мами, тобто мої дідусь
Петро і бабуся Марія Петренки все життя прожили в селі, працювали в школі.
Цікаве життя прожив батько моєї бабусі, мій прадід Семен Толоченко.
Мої предки були козацького роду. Батько
прадіда був із козаків, причому наприкінці свого життя розбагатів, тому й
прадід Семен Толоченко був заможним.
У нього було велике господарство, він
працював на млину, займався пасічництвом.
У нього було 5 дівчат, остання дочка і є моєю бабусею. Досі живуть
батьки мого тата Василь та Надія Вовчуки. Дідусь мій воював на фронті, а після
працював у типографії. Бабуся під час війни була забрана до Німеччини. Після
закінчення війни вона повернулася в своє село. Батько і мати мого дідуся, тобто
мій прадід і прабабуся все своє довге життя прожили в селі. Прабабуся
народилася в кінці XIX століття, коли вже було відмінено кріпосне право, а ось її дідусь і
бабуся, прадід і прабаба були кріпаками.
Відомо, що прадід моєї прабабусі, котрий народився в 1798 році, був
одним із борців за свободу, розкріпачення, але так і помер кріпаком. Наша сім'я
зберігає родовідну пам'ять для наступних поколінь.
5 дівчина: Я теж дуже люблю бувати у своєї
бабусі. Частенько вона мене підводить до дерев'яної скрині і показує мені цінні
речи. Бабуся моя розповідала, що раніше існував такий звичай: дівчина перед
тим, як вийти заміж, повинна була собі придбати подушки, вишиті сорочки, тощо.
При чому це вона повинна була собі зробити своїми руками. На дні скрині
дбайливо загорнуті у вишиту хусточку фотокартки, де бабуся ще зовсім молода і
красива. Коли я розповіла бабусі про нашу кімнату-музей, вона аж заплакала.
Безумовно, сказала вона, що треба відроджувати національну культуру і в
подарунок нашому музею передала ось цей рушник, вишитий власними руками.
Ознайомлення
із зібраними пам'ятками старовини.
6 дівчина: Нас дуже цікавить обряд українського весілля. Ми
підготували для вас фрагмент цього обрядодійства.
Суботній
день у господі молодої. Сценарій “Сватання”
Керівник гуртка: Сьогодні ми підготували фрагмент українського весілля у
вигляді обрядового концерту. Ми запрошуємо вас подивитися це неповторне багате
драматичного дійства свято, яке відбувається в суботній день. Отож, починаємо
наше весілля.
Молода: - Благослови, мати, вийти з цієї хати, село обходити,
усіх обпросити.
Мати. (бере в руки
свічку) - Благословляю, дочко, село обходити, усіх обпросити.
Молода з
дружкою спускаються зі сцени, мати проводжає їх.
Біля сцени
гурт дівчат у національному вбранні. Молода перша, за нею старша дружка і за
ними дівчата, співають.
Молода (підходить до гостей): - Просили батько, просили
мати і я прошу на хліб, на сіль, на весілля.
Старша дружка
подає хліб, замотаний у рушник і кладе на стіл (виходить).
Дівчата
підіймаються на сцену, стають біля вікна і співають.
Одна
говорить: "Ой! Приїхали! Приїхали! "
(на сцену
виходять батько і мати).
Свати: Добрий вечір, мати, чи заметена хата, чи помиті ложки,
тарілки. Без Марини-дівки? Чи застелені столи для нашої молодої?
Мати: Добрий вечір і вам, прошу до хати.
Батько: Добрий вечір, люди добрі.
Світилки: (заходять за сватами). Пусти і нас в хату, тут
нас небагато: 2 бояри з кіньми, 2 братики рідні, свахи й світилочки, вся наша
родиночка.
Батьки: Просимо до хати. Сідайте до столу.
Батько: А відкіля це вас Бог несе . Чи зблизька? А, може,
козакуєте?
Сват: Найясніший господарю, полювали ми зі стрільцем-молодцем
і зайшли аж сюди. Заманила нас Галина -
красна дівчина. Просимо: віддай свою Галину - красну дівчину та за нашого
стрільця-молодця (встає і кланяється).
Мати: Не знаю, про яку оленицю ви говорите, люди добрі. Не
пробігала ніяка Галина - красна дівчина в мою господу. Може, помилився ваш
стрілець-молодець?
Сват: Ні, дорогий господарю. Галина в твоїй господі, ми Ії
слідом йшли.
Батько: (дівчата вводять похилу молодицю). Ось вам і
Галина, панове стрільці, за нею ви ганялися?
Сваха: Ні, господарю, та була золоторога, золотошерста, очі в
неї, як зорі, зуби - як перли, уста вишневі. Як гляне вона - то наче сонечко
засіяє.
Мати: Та є в нас, правда, ще одна, але вона дуже боязлива і
соромлива (дівчата вводять наречену).
Сват: А ось і наш стрілець-молодець!
Батько: Ну, годі тобі, дочко, посупившись стояти. Чи нема в
тебе чим цих ловців-молодців пов’язати?
Сваха: А, може, рушників немає? Може нічого не придбала? Не
вміла прясти, не вміла шити - в'яжи ж, чим знаєш - хоч мотузком, коли ще й він
є.
(Наречена виходить і повертається з рушниками
на тарілі.
Сама кланяється батькові, повертається до
сватів і в'яже їм рушники. Свати кланяються батькові і матері).
Сват: Спасибі ж батькові, що свою дитину рано будив і усякому
добру учив.
Сваха: Спасибі й тобі, дівко, що рано вставала, тонку пряжу
пряла, придане придбала.
Батько: А тепер всі до столу.
Мати: А ти, дочко, піднеси-но гостям хліба-солі з привітанням
та ласкою, (наречена вертається з
підносом, на ньому – чарки й частування).
Дружка за хусточку виводить
молодих з-за столу, ставить посеред хати, наречені стають на коліна перед
батьками.
Мати: ( Бере в руки свічку і ікону - до дітей). Ну,
пошли ж, Боже, нашим молодим щастя і багатства,
доброго здоров'я, щоб і внуків женити і правнуків діждатись.
Свати і гості (поздоровляють молодих, бажають
щастя). А чого б нам, гості дорогі, не заспівати та наших молодих не пославити.
6 дівчина: Донька виходить заміж, або до Вас завітали несподівані
гості, або просто сімейна вечеря з приводу якоїсь важливої дати чи події одного
із членів родини. Господині хочеться сяйнути своїм хистом, кулінарною
майстерністю, створити атмосферу затишку, тепла і радості. Все це - своєрідна
наука скласти правильно меню, смачно все приготувати, оригінально засервірувати
стіл, зустріти й розважити гостей.
1 дівчина: Сервірування столу.
Всі. Правила поведінки за столом радять:
- сидіти за столом треба спокійно, прямо, не підпирати
підборіддя руками, не спиратися ліктями на стіл;
- не слід тягнутися через стіл;
- перед початком трапези побажати присутнім за столом
“смачного”;
- коли їдять, то ніж тримають у правій, а виделку - в лівій
руці. Якщо страву їдять без ножа (галушки, вареники), то виделку беруть у праву
руку;
- під час вживання їжі треба стримуватись від зайвих
балачок та сміху, не дзвеніти виделками чи ложками;
- не треба їсти з ножа, щоб не порізати язик і губи;
- розжовуючи їжу, не жвакати;
- серветку з тканини треба розгорнути і покласти на коліна, щоб захистити костюм від крапель та крихт;
- супи не доїдають до кінця, щоб не треба було нахиляти
тарілку;
- набирають суп в ложку стільки, щоб він не стікав у
тарілку. Якщо суп гарячий, його не слід помішувати ложкою, а краще зачекати,
поки він охолоне;
- закінчивши трапезу, ніж і виделку кладуть на тарілку
ручками вправо. Це означає, що тарілку можна забирати;
- хліб треба брати з хлібниці руками, а не виделкою;
- намащувати хліб маслом прямо з маслянки не
рекомендується. Треба спочатку покласти собі на тарілку,
- не слід набирати їжі багато в рот - це негарно і заважає
брати участь у розмові.
ПРИГОТУВАННЯ СТРАВ. Частування.
ГРЕКИ УКРАЇНИ:
ІСТОРІЯ І СУЧАСНІСТЬ
(Сценарій свята грецької культури)
ПРОГРАМА СВЯТА ГРЕЦЬКОЇ
КУЛЬТУРИ
1. Наша Україна - багатонаціональна країна.
2. Греки на теренах України.
3. Видатні греки.
4. Здобутки і проблеми грецького
письменства на Донеччині
5. Давньогрецька міфологія в
українській літературі.
6. Парадокс як стиль мислення греків і його значення у
розвитку математики.
7. Парапсихологія і давньогрецькі традиції.
8. Мова - ознака національного інтелекту. Прислів'я і приказки Приазов'я.
9. Прізвища, побут і житло греків України.
10. Українська діаспора у Греції.
НАША УКРАЇНА - БАГАТОНАЦІОНАЛЬНА КРАЇНА
На сучасному етапі в ній налічується близько
30 національно-культурних товариств республіканського статусу. Серед них —
азербайджанці, угорці, корейці, поляки, молдавани, литовці, греки.
У березні 2002 року оновлено склад Ради
представників опальних меншин при президентові України. Порушено питання про
створення в Києві Центрального будинку культури національних меншин, заснування
кількох національних газет та Державного ансамблю пісні і танцю етносів
України. Відновлено державний комітет у справах національностей та міграції
України та Розпорядження Президента “Про підтримку діяльності
національно-культурних товариств”,
створення управління культури етносів України та української діаспори в
Міністерстві культури і мистецтв.
ВІДОБРАЖЕННЯ
ДАВНЬОГРЕЦЬКОЇ МІФОЛОГІЇ
В УКРАЇНСЬКІЙ
ЛІТЕРАТУРІ
Давньогрецька міфологія стала основою, на
якій потім виникла й розвивалась практично вся культура Європи.
На українську літературу великий вплив мала
антична культура, особливо після прийняття християнства. Цей вплив йшов із
Візантії. В царській Росії переклади будь-яких творів на українську мову до 1905
року були заборонені. Але вже в XIXст. кращі українські письменники і перекладачі створювали
свої перші твори, які були засновані на античних сюжетах.
Дванадцять віків потому досягненнями античної
філософії і культури широко користувався
видатний український мислитель Григорій Сковорода. Він спирався на міфологічні
сюжети в своїх віршах, наприклад “Міф і Тантали”.
Для Г.Сковороди Нарцис є символом
самопізнання людини (“Наркис - пізнай себе”).
До давньогрецької міфології зверталась і Леся
Українка. Це драматична поема “Орфеєве диво”, в основі якої лежить міф про
талановитого музику Орфея. Звертаючись до цього міфу, Леся Українка розповідає
про античного Данко - істинного митця в суспільстві.
В поемі “Ніобій” Леся Українка звеличує
незламний дух жінки: “Я дочка Прометея - і милосердя для себе не буду...
благати”.
До образу Прометея звертався й Т.Г.Шевченко,
який писав про себе: “Караюсь, мучусь, але не каюсь”. Ці слова народились у
нього в засланні, саме тоді він написав поему “Кавказ”, яка розкриває нам роки,
які провів Прометей у вигнанні і муках.
Після 1917 року в українській літературі
з'являється образ звільненого Прометея - символу перемоги революції
(М.Рильський “Прометей”).
Це були перші кроки в освоєнні українською літературою спадщини давньогрецької культури.
ЗДОБУТКИ І ПРОБЛЕМИ ГРЕЦЬКОГО ПИСЬМЕНСТВА НА ДОНЕЧЧИНІ
Близько двохсот двадцяти років після
переселення з Криму, живуть греки в приазовських степах; разом з українцями,
представниками інших народів пройшли
вони всі етапи історії України цього періоду, своєю працею і талантом вносили
вклад у її подальший розвиток.
Звідси вийшли такі відомі люди, як художник Архип Куїнджі, вчені Феоктист Хартакай та Микола Хаджинов,
конструктор унікального двигуна танка
"Т-34" Костянтин Челпанов,
двічі Герой Соціалістичної Праці трактористка Парасковія Ангеліна, перший випробувач реактивного літака Герой
Радянського Союзу Григорій Бахчіванжі
та ін. І зараз
сумлінно працюють на
різних ділянках українські греки, котрі своєю працею сприяють розбудові України, бо вона для них вже не друга, а
перша батьківщина.
З часів переселення греків із Криму вони дружно живуть з українцями, між ними
не було жодного конфлікту взагалі і на національному ґрунті зокрема. На
літературній ниві наявні лише дружба і співпраця. Ще відомий Феоктист Хартахай, будучи
студентом Петербурзького університету, був одним з тих, хто на
плечах ніс труну з тілом українського
генія Шевченка на Смоленське кладовище. У своїй промові над могилою Тараса він
сказав українською мовою: “Сумно і страшно вимовить: Тарас Григорович помер.
Україно, мати наша, де твоя утіха, де витає і що тепер робить? Зомліли
ніженьки, що по світу
носили, зложились рученьки, що тобі служили, закрились карі очі, що на тебе любуючи і сумуючи, гляділи,
минулися думи і пісні. Перестав твій
Тарас сльози лити, стомився, заснути схотів. Матінко наша Україно! Степи наші, могили наші,
Дніпро широкий! Небо наше синє! Хто вам пісню заспіває і про вас згадає? Хто
вас так щиро любитиме і за вас душу положить?”
Як же треба було глибоко любити, щоб так
сказати?
Пізніше естафету любові до Кобзаря в
літературі підхопив славетний поет приазовських греків Георгій Костоправ, який
переклав твори Т.Шевченка на грецьку
мову, а "Заповіт" у його перекладі увійшов у навчальну програму
грецьких шкіл Приазов'я і став хрестоматійним.
У 1993 році відбулось видання Шевченківського
“Кобзаря” грецькою мовою.
Страшні часи репресій 1937 року чорною
сторінкою увійшли в історію грецького письменства на Україні: були закриті
грецькі школи, театр, газети, видавництва, було заборонено розмовляти і писати
грецькою мовою. Та дружню підтримку знаходили від своїх побратимів по перу
Миколи Бажана, Максима Рильського, Володимира Сосюри, Івана Драча, Геннадія
Щурова, які перекладали твори грецьких поетів на українську і російську, давали
їм дорогу в світ. Це дало можливість грецькій літературі вижити, зберегтися і дійти до наших часів. У свою чергу
грецькі поети теж перекладали:
Леонтій Кир’яков – “Слово о полку Ігоревім “,
Дмитро Палуш – “Вибрані твори”. М.Ю.Лермонтов,
Василь Бахтарис - Вірші В.Стуса.
За переклади творів українських письменників
грецькою мовою Леонтій Кир'яков у 1995 році одержав премію імені Максима
Рильського.
На Донеччині започатковані і стали
традиційними фестивалі народної творчості “Чарівні вервечки”, “Сіверський
Донець”, “Мега юрта” (“Велике свято”). Вони сприяють відродженню і подальшому
розвитку культур усіх народів, які
населяють Донеччину. “Времівські
усмішки” - обласне свято гумору і сатири - присвячене видатному
українському поету-байкарю Анатолію Денисовичу Косматенку, який народився в
селі Времівці Великоновоселківського району нашої області.
У Донецькій організації письменників чотири
грецьких письменника:
- Григорій Меотіс
- Федір Шебанець
- Анастасія Андрєєва
- Наталія Харакоз
Вони плідно працюють над збереженням традицій
грецької культури на українській землі.
Більше тисячі років тому греки Кирило та
Мефодій винайшли слов'янську абетку. А в наші дні грецькі письменники ти
України користуються слов'янською абеткою, щоб друкувати свої книжки.
Як не важко, але знаходяться ентузіасти, які
докладають чимало зусиль, щоб відродити велику культуру свого народу на
українській землі. Є такий древній грецький вислів “Оле кала ке панда кала!”,
що означає “Хай все і завжди буде гаразд”.
Тож нехай усім народам України “Оле кала ке
панда кала!”
УКРАІНСЬКА ДІАСПОРА В ГРЕЦІЇ
В Афінах відкрито Український культурний
центр, що діє під егідою спілки українців у Греції “Український журавлиний
край”. Його заснування стало можливим завдяки зусиллям активу спілки, підтримки
Афінської греко-католицької церкви Святої Трійці та сприяння посольства
України. При центрі діє українська школа ім.Т.Г.Шевченка, бібліотека,
інформаційний офіс.
Гончарні вироби from Lidiya29
Комментариев нет:
Отправить комментарий