Тематика письмових робіт за творчістю Т.Шевченка
1. Поміркуйте: що спонукало Тараса Шевченка писати
послання до українців усіх епох «І мертвим, і живим, і ненарожденим землякам
моїм…»? Напишіть публіцистичний нарис на цю тему, дайте йому назву.
1. Напишіть новелу «Любов виникає з
любові: коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю».
3. Напишіть твір-роздум, ствердивши
або спростувавши тезу «Є три види невігластва: не знати нічого, знати погано
те, що знають усі, знати не те, що слід було би знати (Ціцерон)».
4. Напишіть міні-п’єсу «Брехнею,
бач, вийдеш всюди, а не вийдеш в люде (Т.Шевченко)».
5. Напишіть твір-роздум, ствердивши
або спростувавши тезу «Двоє дивляться вниз. Один бачить калюжу, другий – зорі.
Що кому. (О.Довженко)».
6. Напишіть твір на тему: «Про що я
хотів би попросити Тараса Шевченка?»
7. Дайте розгорнуту відповідь (0,5-1
стор.) на запитання: «Про які історичні події ми можемо довідатися з поетичних
творів Тараса Шевченка?»
8. Уявіть, що Вам випало жити в часи
Тараса Шевченка (тобто в середині ХІХ століття). Напишіть критичний відгук
(рецензію) на будь-який улюблений твір (вірш чи поему) Тараса Шевченка,
зазначивши актуальність цього твору, його ідею, особливості художньої мови
(метафора, порівняння, гіпербола, епітет, паралелізм, використання архаїзмів,
історизмів, неологізмів, старослов’янізмів тощо).
9. Тарас Шевченко в одному з віршів
писав: «Доле, де ти? Нема ніякої…». Напишіть твір (обсягом до 3 сторінок) на
тему: «Особливості долі Тараса Шевченка». Спробуйте у своєму творі уявити й
пояснити: якою була б доля Тараса Григоровича, якби йому випало жити в наш час?
10. Тарас Шевченко писав у одному з
віршів:
І знову мені не привезла
Нічого почта з України…
Напишіть
листа (обсягом до 1 стор.) Тарасові Шевченку або своєму улюбленому українському
письменнику. У листі використайте поширені звертання, прикладки, відокремлені
обставини.
11. Написати твір-роздум (2-3
сторінки) на тему: «Художній світ Тараса
Шевченка – світ етичної моралі й моральної краси». У творі навести цитати
із творчості самого поета або з праць вітчизняних шевченкознавців.
12. Написати твір-роздум (2-4
сторінки), відштовхуючись від таких слів Тараса Шевченка:
Я не нездужаю, нівроку,
а щось такеє бачить око,
І серце жде чогось…
Назву
дібрати самостійно. У творі дати відповідь на запитання: «Що бачить і чого чекає молода людина (десятикласник чи десятикласниця)
в Україні ХХІ століття?»
13. Прочитайте уривок із поеми
«Княжна» Т.Шевченка:
Село! І
серце одпочине.
Село
на нашій Україні –
Неначе
писанка село,
Зеленим
гаєм поросло.
Цвітуть
сади, біліють хати,
А
на горі стоять палати,
Неначе диво. А кругом
Широколистії тополі,
А там і ліс, і ліс, і поле,
І сині гори за Дніпром.
Сам бог витає над селом.
Подайте відповідь
(обсягом 1-2 стор.) на запитання: «Українське
село часів Шевченка й село ХХІ століття – причини трагічного занепаду?». У
своїх міркуваннях напишіть також і про те, чому у творчості митця село постає
ідеалізованим? За допомогою яких художньо-виражальних засобів змальовано «портер»
села в поданому уривку? Яким є обличчя українського села в наш час? Чи можна
назвати його ідеальним?
14. Прочитайте фрагмент із російськомовної повісті
Т.Шевченка «Музика» («Музыкант»). Наведіть приклади риторичних фігур і
персоніфікацій в уривку. Запропонуйте відповідь (обсягом 0,5-1 стор.) на
запитання: «Якою є роль мистецтв (музики, малярства) у художньому космосі
Тараса Шевченка?»
Я вам, кажется, не писал ещё о
виолончели? Чудный, дивный
инструмент! И я не знаю, где он мог его достать за такую ничтожную цену?
В прошлом году наш поправившийся г.
Арновский возвратился из-за границы и между многими диковинными игрушками
привёз и виолончель. Боже мой, что это за игрушка! Только одна душа человека
может так плакать и радоваться, как поёт и плачет этот дивный инструмент.
Мастер, создавший его, не кто иной был, как сам Прометей…
15. Написати твір-роздум (2-4
сторінки), на тему: «Шевченківський код у сучасній українській літературі кінця
ХХ – початку ХХІ століть».
Навести
аргументи, які б доводили чи спростували, що творчість (ідеї, образи, художні
візії, метафори тощо) Т.Шевченка є актуальною і для новітньої української
літератури.
16. «В своїй хаті своя правда, і сила, і воля»
17. Україна й українці у творчості Т. Шевченка
18. «Караюсь, мучусь, але не каюсь» – життєве кредо Т. Г.
Шевченка
19. Мої роздуми над «Кобзарем» Тараса Шевченка
20. Життя Шевченка – це подвиг, перед яким я схиляюсь
21. Перед портретом Кобзаря
22. «…Я так люблю мою Україну убогу…»
Історична тематика у творчості Т.
Шевченка
Тараса Григоровича Шевченка завжди
цікавила історія. Поет пишався славним минулим свого народу, вірив, що його
волелюбний і незалежний характер не зломлений кріпосницькою системою. Важлива
частина спадщини Кобзаря — це твори на історичну тематику: «Іван Підкова»,
«Тарасова ніч», «Гамалія», «Гайдамаки», «Чигрине, Чигрине» та інші.
У поемі «Іван Підкова» поет відтворив
боротьбу нашого народу проти султанської Туреччини, яка намагалася загарбати
українські землі. Т. Г. Шевченко славив мужність запорожців, їх сміливість,
винахідливість.
У поемі «Гамалія» теж відтворено похід
козаків у Царгород, бій з ними зі1 звільнення бранців та повернення на
батьківщину. Боротьба з турками зображена як визвольна, запорожці їдуть
помститися їм за кривди своїх співвітчизників. У поемі уславлюється образ
ватажка Гамалії, який мужньо бореться з турками.
Підносячи тему визвольної боротьби
українського народу проти зовнішніх ворогів, Т. Шевченко пише поему «Тарасова
ніч», у якій відтворена боротьба проти польського панування в Україні. В основу
поеми покладена історична подія — перемога козаків над військом польським 1630
року під Переяславом. Поет радіє перемозі запорожців:
Заспівали козаченьки
Пісню тії ночі, —
Тії ночі кривавої,
Що славною стала
Тарасові, козачеству...
Поет уславлює гетьмана Тараса Трясила, його перемогу над ляхами.
Проти польської шляхти, її знущання
над народом України спрямована й одна з кращих поем Т. Шевченка на історичну
тему «Гайдамаки», в основі якої — події 1768 року, відомі під назвою
Коліївщина. Поет відтворює силу народу, його роль в історії. Гайдамаки для Т.
Шевченка — це нескорені, волелюбні патріоти:
Сини мої, гайдамаки!
Світ широкий, воля -
Ідіть, сини, погуляйте,
Пошукайте долі.
Роздумує Кобзар над долею своєї
батьківщини і в поезії «Чигрине, Чигрине». Боляче поетові, що «заснула
Україна», а тому потрібно підняти онуків, нащадків гайдамаків, на боротьбу
проти кріпацтва.
Тему історичного минулого України
порушував Кобзар і на засланні, і в останні роки свого життя. Поет прагнув розбудити
пам'ять народу, нагадати про мужність і незалежність наших предків, закликаючи
і своїх сучасників бути борцями за своє майбутнє.
Воскрешаючи минуле, Т. Шевченко ставить перед собою мету за допомогою слова надихнути народ на нову боротьбу за національне визволення.
Воскрешаючи минуле, Т. Шевченко ставить перед собою мету за допомогою слова надихнути народ на нову боротьбу за національне визволення.
Літературні проблеми для нього не були
відчуженою, “панською” справою, він ще хлопчиком списував “у бур’янах”
Сковороду, також Шевченко був органічно пов’язаний зі споконвічними традиціями
книжного українського слова, яке започаткувалося як християнська література
Київської Русі, і його діалог з цією традицією був не менш напруженим, ніж,
скажімо, діалог автора “Каїна” з кальвінізмом. Сприйняття Шевченком Байрона,
який був “першим богоборцем” та провісником обріїв розкріпачення людини в очах
сучасників, - питання принципове й важливе.
Водночас існує площина безпосереднього
перетину поетичних світів Байрона й Шевченка. Так, естетичний ідеал Байрона, що
осягнув ідею народності через знайомство з життям екзотичних для нього регіонів
Східної Європи (Греція, Албанія тощо), сформувався на матеріалі не тільки
внутрішньо, а й безпосередньо близькому Шевченкові - досить згадати поему
“Мазепа”. Як відомо, під час перебування Шевченка п Україні, у маєтку Рєпніних,
у товаристві виникла думка створити українську оперу з сюжетом із життя
гетьмана Мазепи. Поміщик Селецький мав писати музику, а Шевченко - лібрето, але
цей задум не мав завершення, тому що однодумці Шевченка хотіли, щоб цей твір
був написаний українською мовою і головний герой був показаний “оборонцем
свободи в боротьбі проти деспотизму”. Однак Селецький дотримувався протилежної
думки - він сприймав Мазепу як зрадника і хотів, щоб лібрето було створене
російською мовою. Найвиразніше своє прихильне ставлення до Мазепи Шевченко
виявив у поемах “Великий льох” та “Іржавець”.
Тема батьківщини, зокрема, виступає в
українській ментальності як прояв споконвічного національного архетипу, і дії
героя набувають змістовності та навіть сакралізуються лише тоді, коли герой діє
не в ім’я ствердження свавільного “я,” “буйства”, а в ім’я народу. Тут виразно
відчувається не лише споконвічна максима святості справи^ коли йдеться про
обстоювання свого роду-племені, а й могутній вплив християнської концепції:
“хто хоче душу свою зберегти, погубить її, а хто покладає за други своя, врятує
її”.
Шевченко органічно належить Україні й
інтерпретує її фольклор невимушено і суб’єктивно. Отже, “поділ на особисті і
громадянські мотиви, навіть у найзагальнішому плані, навіть умовний, у
творчості Шевченка втрачає сенс” . З іншого боку, на цей ґрунт накладається й
вплив байронізму з його акцентуацією саме “буйства” героя, який захопив, як ми
бачили, й російську поезію епохи, й весь європейський світ. Вивільнення
індивідуальності з традиційної системи цінностей в епоху започаткування
революцій та національно-визвольних рухів мусило пройти цей етап поетизації
“бунтівної” особистості, що не зважає ні на які традиційні цінності.
Тема батьківщини, зокрема, виступає в
українській ментальності як прояв споконвічного національного архетипу, і дії
героя набувають змістовності та навіть сакралізуються лише тоді, коли герой діє
не в ім’я ствердження свавільного “я,” “буйства”, а в ім’я народу. Тут виразно
відчувається не лише споконвічна максима святості справи^ коли йдеться про
обстоювання свого роду-племені, а й могутній вплив християнської концепції:
“хто хоче душу свою зберегти, погубить її, а хто покладає за други своя, врятує
її”.
Шевченко органічно належить Україні й
інтерпретує її фольклор невимушено і суб’єктивно. Отже, “поділ на особисті і
громадянські мотиви, навіть у найзагальнішому плані, навіть умовний, у
творчості Шевченка втрачає сенс” . З іншого боку, на цей ґрунт накладається й
вплив байронізму з його акцентуацією саме “буйства” героя, який захопив, як ми
бачили, й російську поезію епохи, й весь європейський світ. Вивільнення
індивідуальності з традиційної системи цінностей в епоху започаткування
революцій та національно-визвольних рухів мусило пройти цей етап поетизації
“бунтівної” особистості, що не зважає ні на які традиційні цінності.
Саме цією ситуацією й визначено деякі
характерні особливості Шевченкового трактування героя і героїчного у ранній
період творчості поета. Навчаючись у майстерні Брюллова, він мусив зазнати
сильного класицистського впливу як маляр. Але цей класицизм зовсім не
позначається на його літературній роботі, що проходить під знаком романтичного
пошуку.
М. Борецький слушно зазначає:
“Український романтизм розвивався в руслі національно-визвольного руху. Він був
звернений до героїчного минулого українського народу, до його
національно-визвольних змагань. Він поетизував Запорізьку Січ, гетьманів,
народних вождів, минуле України, її народ, що виборював долю. Історія України
та її народ - основні теми українського романтизму” .
Власне кажучи, у поняття боротьби за
національно-визвольну ідею і Байрон, і Шевченко вкладали певний ідеалізуючий
момент. У Шевченка, зокрема, йшлося про прийдешнє, про перспективу остаточного
вивільнення народу з тенет рабства і темноти:
…на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі.
З цим пов’язана необхідність аналізу
концепції історичного героя у Шевченка. На жаль, нерідко інтонація дослідників,
що пишуть про образи гетьманської епохи в поезії Кобзаря, сповнена захоплення:
вони ідеалізують речі, які сам Шевченко в принципі зовсім не ідеалізував.
Вважати, що у Кобзаря геть усе тут продиктовано елегійним очікуванням:
Оживуть гетьмани в золотім жупані;
Прокинеться доля; козак заспіва:
“Ні жида, ні ляха”, а в степах Украйни
-
Боже мій - блисне булава!”
- було б знову помилкою. Бо ненависть
до інших народів Шевченкові насправді так само мало притаманна, як і
“кровожерність”, яку йому нині приписують.
Шевченкові небайдужі були ті
національні суперечності в минулому й сучасності, які призводили до приниження
українства. Він не створював міфу про роль поляків, євреїв або ж росіян у
стражданнях України, а тримався історичних реалій. Ось об’єктивна картина
однієї з типових ситуацій такого роду: “Повстане (Коліївщина) не тривало довго,
і Поляки просили російських начальників помогти їм вгамувати повстане
гайдамацьке. Цариця Катерина наказала знищити гайдамаків. Гайдамаки, вважаючи
Росиян своїми союзниками, не стеріглися їх, тому їх легко вдалося половити і
розігнати… Знищено Запороже, придавлено українське житє в Гетьманщині - затихла
під панською рукою й Правобічна Україна”.
Саме тому романтизація кривавої помсти
була для Шевченка єдиним способом привернути увагу до українського страждання,
підкреслити ту безодню лиха, у яку було кинуто цілий великий народ зі славним
минулим.
Добре, сину, ножі будуть
На святеє діло.
Ходім з нами у Лисянку
Ножі гартувати!
У поемі “Єретик” звучить зовсім інша
тема - вирішена в апокаліптичній інтонації, підсилена ритмікою анафори, тема
майбутнього братства народів, останнього суду й світлої прийдешності:
брат з братом обнялися
проговорили
Слово тихої любові
Навіки і віки!
І потекли в одно море
Слав’янськії ріки!
Звичайно, те переживання історичних
нещасть народу як чогось рідного й органічного, як власного болю було щирою та
чистою емоцією, і в ранній поезії Шевченка минуле України виступає часом свого
роду епічним “золотим віком”, заради повернення якого доречні будь-які жертви.
Ставлення Шевченка до ідеї бунту
кристалізувалося почасти під впливом байронічного героя (адже саме завдяки
Байронові в цій сфері було зрушено традиційний літературний етикет). Проте у
Байрона бунтує індивідуум; у Шевченка змалювання бунту пов’язане з піднесенням
патріотичних мотивів, з почуттям глибокої відповідальності за долю України.
Світове значення
творчості Шевченка
Вересаєв писав: "Безстрашна
революційність, запорозька жадоба волі, залізна впертість, зосереджений гнів і
велика любов, славне минуле в боротьбі з гнобителями, лукавий гумор,
незрівнянна музика української мови, запах квітучих вишневих садків,
пірамідальні тополі над білими хатами - все це в поезії Шевченка. Любити
Шевченка - любити Україну. Любити Україну - любити Шевченка".
Тарас... Просторо в цьому імені. В
ньому вся історія наша, все буття, ява і найпотаємніші сни. Уявити себе без
Шевченка — все одно, що без неба над головою. Він - вершинна парость родового
дерева нашої нації, виразник і хранитель народного духу. Навіть плоть його
вознесена на вершину. Іншої такої могили на Україні нема, нема такої могили на
всій планеті. Вона — немов козацька вежа, де при наближенні небезпеки
запалювали сторожовий вогонь. Вогонь на сторожовій вежі Шевченка не згасає
ніколи. Той вогонь - його іменний Глагол.
Твори поета пронизані любов’ю до
рідної землі, патріотизмом, глибоким трагізмом і сумом, що огортав душу митця
при згадці про страждання земляків. Збірка його поезій, «Кобзар», поклала
початок новому етапу в історії української літератури. І.Франко писав: "Ся
маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла, мов джерело
чистої холодної води, заясніла невідомою досі в українськім письменстві
ясністю, простотою і поетичною грацією вислову".
У середині XIX ст. постать Т. Шевченка
вийшла на перший план як історичного та політичного діяча. Про себе він сказав:
"Історія мого життя є частиною історії мого народу". Вчені твердять,
що на його місці можна було б сказати: "Історія мого життя є історією
воскресіння мого народу".
Ознайомлення з творчою спадщиною
Шевченка за кордоном почалося ще за його життя і згодом набуло там великого
розмаху. Перші відгуки про твори з'являються в польській і чеській критиці вже
в 40-х роках XIX століття, але широкий і цілеспрямований інтерес до поезії
формується у кінці 50-60-х років, свідченням цьому є значна кількість
присвячених йому статей (переважно польських) і перші переклади його творів
польською, чеською і болгарською мовами.
Академік В. Смолій зазначає:
"Немає і не буде більше в світі Поета, який би так самозречено рвав свою
душу не лише тоді, коли сповідувався у любові до своєї Вітчизни, а й тоді, коли
просто вимовляв ім?я її". Шевченкова любов до України не була сліпою,
ніколи не затьмарювалася неприязню до інших народів. Митець особисто
спілкувався з діячами різних національностей і релігій. Згадаймо його заклик:
"Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь".
Мабуть, саме тому цілі покоління іноземців захоплювались і захоплюються постаттю
Тараса Григоровича і його працею.
Видатний шведський славіст, референт
Нобелівського інституту Шведської академії наук Альфред Єнсен, що добре знав
українську мову, написав дві книжки про творчість Тараса Шевченка, де зазначав:
"Велика сила прийшла з Правобережної України, справжній обновитель
української літератури..В історії всесвітньої літератури мало таких прикладів,
щоб 26-літній поет виступив з такими зрілими творами перед народом, як
Шевченко. В історії світової літератури він поставив собі пам'ятник, сильніший
від бронзи". Цей пам’ятник допомагали встановлювати білоруси й молдавани,
адже поезія Тараса Григоровича близька й зрозуміла кожному народові, який
зазнав горя і грізно боровся за свою волю, незалежність. Цілий ряд віршів
геніального українського Кобзаря, співця і трибуна поневоленого люду ,
непокірного бунтаря, дістав широке розповсюдження серед чеського народу. Чехи
особливо вдячні Шевченкові за поему "Єретик", де він змалював
героїчну постать Яна Гуса, присвятивши цю поему видатному чеському діячеві -
Павлові Шафарикові. Відомо також, як сам Шафарик, прочитавши цю поему, був
зворушений до сліз.
Велику увагу й заслужену оцінку
Шевченкової творчості дають поляки . Поет Леонард Севінський ще в 1861 році
написав працю про Тараса Григоровича, додавши до книжки й переклад
"Гайдамаків". У своїй праці він підкреслював: "Велика це людина
- Тарас Шевченко, велика вже сама собою, ще вища величчю дум мільйонів, що
знайшли свій вияв у натхненній його пісні..." Поляки називають Шевченка пророком,
що тримає лютню і співає народові його власну рідну пісню.
Та чи не найсміливіше сказав про
Тараса Шевченка сучасний польський літературознавець, член Польської академії
наук: "Найславніший польський поет і письменник Міцкевич мусив чекати цілі
десятиліття, поки його твори завітали під стріхи, а твори Шевченка пішли в
народ одразу, ставши його неподільною власністю. Сталось це тому, що Шевченко
був найбільшим народним поетом з усіх поетів світу. З цього погляду український
поет був вищим за Міцкевича і Пушкіна. ...Поезія Шевченка була явищем єдиним і
неповторним. Для неї немає відповідника у світовій літературі". Визнають
це і росіяни, і угорці, і молдавани, і вірмени, і казахи та багато інших націй.
Не дивно, що твори Кобзаря перекладені всіма слов'янськими мовами, а також
грузинською, вірменською, казахською, узбецькою, німецькою, англійською.
французькою, датською, новогрецькою, іспанською, хінді, японською,
в'єтнамською, корейською, румунською, італійською, угорською, малайською,
бенгальською. Пам?ятники йому відкриті в Петербурзі, Москві, Вашингтоні,
Нью-Йорку, Парижі, Буенос-Айресі, Тулузі, Палермо, Братиславі, Варшаві,
Ашгабаті - власне на всіх материках.
Захоплення творчістю нашого земляка на
Заході почалося з Австрії, багато користі для ознайомлення й популяризації
зробила німецька поетеса Юлія Віргінія. У Франції перші статті про Шевченка
з'явилися в пресі ще в 1847 році, згодом з’являються переклади творів, які надихають
митців, захоплюють французьких читачів. Еміль Дюран у статті 1876 року писав:
"Поет, який помер 15 років тому і якого ми хочемо тепер "відкрити
читачеві", є народним у найширшому розумінні цього слова. Всі українські
селяни знають напам'ять більшість його поезій і співають їх разом з піснями,
почутими від своїх батьків або з уст народних співців-кобзарів". Ця стаття
була перекладена англійською мовою і опублікована в Америці, Англії, саме вона
дала поштовх до вивчення творчості нашого співвітчизника у цих країнах.
Багато
прихильників і популяризаторів творчості та імені Шевченка бачимо серед грузинів.
Поет і громадський діяч А. Церетелі , що був знайомий з Шевченком, читав про
нього доповідь у 100-ліття з дня народження.
Яскравим свідченням всесвітньої слави
українського поета є Всесоюзне Шевченківське літературно-мистецьке свято
"В сім'ї вольній, новій", яке щорічно проводиться з 1981 р. У ньому
беруть участь представники багатьох країн світу. Всі вони відзначають повагу
своїх народів до генія України.
Цікаво, що мовами народів Індії
здійснено 22 переклади "Заповіту". З 20-х років XX ст. здійснюються
переклади творів Шевченка у Китаї, нинішній "Кобзар" китайською мовою
містить понад 80 творів. Як про свого сучасника говорив про Шевченка кубинець
Мануель Діас Мартінес, який заявив, що український поет "сьогодні живе і
бореться за незалежність разом з народами Центральної Америки. Я бачив там
його, я чув там його пісню". В'єтнамський поет By Куан Фуонг відзначив, що
"поезія Шевченка близька і зрозуміла всім волелюбним народам світу, вона
нині наснажена високою моральною силою, його твори кличуть поневолені народи до
боротьби за свою свободу".
Просто вражає те, наскільки він
популярний за кордоном у багатьох країнах світу. Його вірші надихають, дивують,
зачаровують і не важливо який у тебе колір шкіри, національність,наскільки
далеко живеш від України і скільки знаєш про її історію.
Про світове значення творчості
Шевченка добре сказав народний поет Узбекистану, академік Гафур Ґулям:
"Вірний і геніальний син українського народу - безсмертний, він належить
усім народам, незалежно від того, якою мовою вони говорять і в якій частині
земної кулі вони живуть, бо він оспівував і боровся за такі високі, благородні,
справді людські ідеали, які безсмертні і які виражають кращі думи, мрії й
прагненннення всіх народів".
Про Шевченка писати важко. З багатьох
причин. Шевченко ще за життя був приречений бути поетом. Тарас Шевченко це
більше, ніж митець. Ця людина давно стала символом, знаком, легендою. Її
творчість - не просто поетичні творчість, а філософія, і мудрість, і заклик.
Мені приємно усвідомлювати, що в мене є власний Шевченко, такий, яким я його
бачу. Тарас Григорович - для мене не «Кобзар», все набагато складніше. Але й
тим складніше писати про Шевченка: чи правильно я розумію, чи правильно
сприймаю й інтерпретую його ряди. Чи маю право писати про свого Шевченка? Але
не писати ж банальні фрази! Говорити про генія штампами - це вже занадто.
Але й говорити про генія власно суб’єктивно, надто приватно і не
підтверджено…Тому писати про Шевченка - складно.
Писати про твори Шевченка легше, ніж
писати про самого автора. Але ж і напишеш про окремі твори, не згадуючи всі інші?
Як напишеш про твори, незгадуючи про Шевченка. Адже ці твори - весь він. Тому
писати про твори Шевченка - теж складно.
Писати про Шевченка складно ще й тому,
що неможливо писати про це, і пишучи про Україну, про історію, про сучасність,
про майбутнє. Про майбутнє писати складно завжди.
Я маю власне бачення і власне
розуміння Тараса Шевченка, відтак він для мене не тільки «символ», не тільки
Кобзар. Він для мене - живий. Але я не мою впевнено сказати ані слова про слова
Шевченка: я не розуміюсь достатньо на поезії, ані на зброї. Чому на зброї? Бо
слова Шевченка ставали зброєю. Бо зброєю Шевченка було слово.
Писати про біографію Шевченка - не
просто важко, а майже й неможливо. І знаючи біографію Шевченка, ми насправді не
знаємо нічого. Не маємо й подібного досвіду, на щастя. А все ж - писати про
біографію Шевченка важко . Хтось із філософів сказав, що жити варто так, щоб
про тебе пам’ятали і вороги. Марно ще раз говорити, що арешт Шевченка був
трагічною для нього подією - в цьому не може бути сумнівів. Але ж арешт
Шевченка для нас трагедія.
Він позначає одну дуже важливу річ.
Хай як цинічно це звучить, але - це визнання. Гостроту й правду Шевченкового
слова визнали його вороги. Якби не так - не було б переслідувань, арешту,
заслання. Коли слово стає зброєю… Коли слово дійсно стає зброєю, це помічають
усі - і вороги так само. Вірніше, вороги тим більше. І писати про Шевченка
важко ще й тому, що про нього можна написати тисячі сторінок - і буде
недостатньо. А можна написати слово «геній» - і не варто писати більше нічого,
кожне наступне слово буде зайвим.
Писати про Шевченка важко, бо Шевченко
- найбільш український поет. Нехай вибачать мені утворення найвищого ступеня
порівняння від відносного прикметника.) Він український поет не тому, що
народився чи жив в Україні, а що жив Україною. У поезії «Думи мої, думи мої…»
це висловлено напряму, її це читається в будь-якому тексті поміж рядків -
верхнім міжрядковим шрифтом «В Думах…» це сказано так:
Думи мої, думи мої,
Квіти мої, діти!
Виростав вас, доглядав вас, -
Де ж мені вас діти?
В Україну ідіть, діти!
В нашу Україну.
Шевченко, як відомо, займався
живописом. Він, ясна річ, мав особисті драми. Талантом такого масштабу він міг
прославити Україну самими лише картинами, міг прославити Україну любовною чи
пейзажною лірикою. І ми б пишалися, що в нашій історії був-таки геній. Але, на
щастя, склалося дешо інакше. Коли геній такого масштабу живе своєю країною,
цілком природно, що протягом інших сторіч і, я думаю, й тисячоріч, країна
житиме цією особистістю.
Комментариев нет:
Отправить комментарий