Інтегроване заняття "Жанр молитви у творчості Т.Шевченка"

Жанр молитви в українській літературі

Інтегроване заняття – поетична година з української літератури та народознавства

Мета: Поглибити знання студентів про молитву як жанр в українській літературі; ознайомити із текстами біблійних, літературних, народних молитов; виховувати глибоку пошану до духовного надбання українського народу.

Обладнання: Біблія, “Кобзар”, записи, альманах студентських робіт, мультимедійна дошка, плакати:

Молітесь Богові одному,

Молітесь правді на землі,

А більше на землі нікому

Не поклонітесь...

Т.Шевченко

Молитва мур ламає.

Народне прислів’я

Викладач: За твердженням В.Сухомлинського, у слові закарбовані сторіччя життя й боротьби народу, його мужність і слава, надії та сподівання.

Краса і велич мови нашого народу віддзеркалена в українському фольклорі, у творах красного письменства, мистецькій і науковій літературі, у живому щоденному спілкуванні. Науковці стверджують, що мова – явище космічне (Демонстрація книги П.Мовчана “Мова – явище космічне”) а українська мова має генетичний код. Молитви, створені українським народом, ідуть до самого Бога.

А що ж таке молитва?

1 студент: Це звернення до Бога, розмова з богом.

2 студент: Молитва – це злет людської думки і душі, це безмежна віра й довіра до Творця, надія, що Він допоможе. Розмови з ним іноді є криком душі людської, відчаю, тривоги і болю. Як правило, більшість молитов, як говорила моя бабуся, промовляють не за себе, а за інших. Вони є різні: благання, прохання, прославляння, подяка.

3 студент: старі люди кажуть, що впродовж дня кілька разів треба звертатися до неба, дякуючи за те, що є, і за те, чого немає.

Викладач: Як це розуміти? – Найкращу відповідь на це запитання дасть поезія Ліни Костенко “Вечірнє сонце, дякую за день!”

Читець: Вечірнє сонце, дякую за день!

Вечірнє сонце, дякую за втому.

За тих лісів просвітлений Едем

І за волошку в житі золотому.

За твій світанок і за твій зеніт.

І за мої обпечені зеніти.

За те, що завтра хоче зеленіть,

За те, що вчора встигло оддзвеніти.

За те, що можу, і за те, що мушу,

Вечірнє сонце, дякую за всіх,

Котрі нічим не осквернили душу.

За те, що завтра жде своїх натхнень,

Що десь у світі кров ще не пролито.

Вечірнє сонце, дякую за день,

За цю потребу слова, як молитви.

Ліна Костенко

Викладач: Прийнявши разом із християнством ідеї Любові, Добра, милосердя, ми залишилися великими язичниками, бо віримо ще й у сили природи.(Демонструє книжку П.Загребельного “Диво”,)

Віримо у чудодійну силу води, землі і слова, бо “Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, Слово було – Бог” (Євангеліє від Святого Іоанна).

З історії ми знаємо, як мудрі наші предки задобрювали словом-молитвою Сонце, Весну, Землю, Хліб, кланялися Даждь-богові, Ярилу, Перунові, залишивши пам’ять про себе у чистій, дитинно-ясній обрядовій поезії.

Оце поклоніння перед Словом, віра в його силу живе в нашому народові. Та більше магія Слова виявилася в молитві.

4 студент: Якою б мудрою, багатою, упевненою в собі, сильною, всевладною не була людина, в її житті часто так буває, що вона звертається до Бога як не з молитвою, то хоч з благанням: Допоможи!

5 студент: Бог дав молитву людям для захисту, для душевного спокою. Самому Спасителеві людства молитва Отця Небесного була незамінною силою у стійкості духу, великою підтримкою й рятунком перед страшним судом.

6 студент: Спаситель Сам вважав молитву великою силою, бо навіть будучи розіп’ятим на хресті, не переставав молитися за всіх своїх катів: “Прости їм, Отче, бо не відають, що чинять”.

Викладач: Через багато-багато років так само молитиметься за своїх катів, які відправили його на солдатську муштру, нескорений наш пророк Тарас Шевченко, який створить у своїй поезії незрівнянний жанр молитви.

Читець: ...Молітесь, братія! Молітесь

За ката лютого. Його

В своїх молитвах пом’яніте.

Перед гординею його,

Брати мої, не поклонітесь.

Молитва Богові...

Умудрітеся, немудрі!

Хто світ оглядає,

Той і серце ваше знає,

І розум лукавий.

Молітесь богові одному –

Молітесь правді на землі,

А більше на землі нікому 

Не поклонітесь.

7 студент: Перечитуючи поезії Т.Шевченка, ми бачимо, що саме його вірші дали нам чудові, християнські, глибоко духовні за змістом поезії-молитви, із яких висвічується до нас чистими гранями стражденна душа поета.

1 студент: Шевченківська спадщина – вічна, невичерпна тема, яка навіки залишиться такою для наступних поколінь. Студіювання Святого Письма для Шевченка мало суспільно-етичне значення. М.Драгоманов називав поета “біблійцем”, бо “зробити філософію Святого Письма своєю філософією – це може тільки справжній поет-біблієць, яким був Т.Шевченко”.

невмирущими є рядки з поеми “Тризна”:

В ком веры нет – надежды нет!

Надежда – бог, а вера – свет.

2 студент: А в поемі “Тарасова ніч” Кобзар, розповідаючи про зруйнування Січі, малює похмуру картину занепаду моралі, духовності серед простого люду:

Виростають нехрещені,

Козацькії діти;

Кохаються невінчані;

Без попа ховають;

Запродана жидам віра,

В церкву не пускають!

3 студент: поет не міг не звертатися до Бога, бо виріс у релігійній родині. Життєва дорога його була важкою, усипаною тернами, і коли доводилося часом надто важко, залишалася ще надія на Бога:

Чи ти, боже милий,

Навік забуваєш,

Одвертаєш лице своє,

Мене покидаєш?

4 студент: “Псалми Давидові” – то не лише переспів з Біблією, то крик його зраненої душі, яка ніколи не мирилася з неправдою, до скону страждала і прагнула, щоб правда вознеслася “високо-високо”

Встань же, боже, твою славу

Гордий зневажає.

Вознесися над землею

Високо, високо,

Закрий славою своєю

Сліпе, горде око.

Доки, господи, лукаві

Хваляться, допоки

Неправдою?

5 студент: Поет ніколи не припиняв думати й молитися за народ, за “чистих серцем”.

Наділений великим Божим даром писати, поет прагнув, щоб те слово “на Україні святилось”, “щоб огненно говорило”, щоб людям серце розтопило”. Прекрасною є молитва до Пречистої Діви.

Читець: Благословенная в женах,

Святая праведная мати

Святого сина на землі,

Не дай в неволі пропадати,

Літучі літа марно тратить.

Скорбящих радосте! Пошли,

Пошли мені святеє слово,

Святої правди голос новий!

І слово розумом святим

І оживи, і просвіти!..

...Молю, ридаючи, пошли,

Подай душі убогій силу,

Щоб огненно заговорила,

Щоб слово пламенем взялось,

Щоб людям серце розтопило,

І на Україні понеслось,

І на Україні святилось

Те слово, Божеє кадило,

Кадило істини. Амінь.

6 студент: Є в Шевченка окремі вірші-молитви, їх елементи він вплітає у твори. Благає Господа за те, щоб урятував народ із неволі, висловлює подяку, що його вибрав для боротьби і страждань.

Молюся! Господи, молюсь!

Хвалить тебе не перестану!

Що я ні з ким не поділю

Мою тюрму, мої кайдани.(“Костомарову”)

Викладач: Світ постав із Слова, і Україна постала із Слова, і Слово те було в Шевченка.

Слово поета росло з чорнозему пісні й думи, із глибинного кореня народу і первісної чистоти духу. І заяскріло воно на верховинах світової слави мудрістю пророка і поетичним ясновидством, і його вогнистий знак вписав на небесах вічності праведні імена: Мати, Україна.

7 студент: Пам’ятаймо Шевченкову весну, як весну нації. Поет дав розіп’яти себе за народ і Україну, як Христос. Він карався, мучився, але вірив і знав, що його дух воскресить Україну...

...Малого сліду не покину

На нашій славній Україні.

На нашій – не своїй землі.

І не пом’яне батько з сином,

Не скаже синові: “Молись.

Молися, сину: за Вкраїну

Його замучили колись”.

Мені однаково, чи буде

Той син молитися, чи ні...

Та не однаково мені,

Як Україну злії люде

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять...

Ох, не однаково мені.

Викладач: Шевченка зростили пісня і дума народу; іменем народного співця-кобзаря назвав поет заповітну книжку народу.

Кажуть, що поети складають молитви, коли страждає народ, коли не має спокою серце. Коли це є великою внутрішньою потребою.

1 студент: це особливо відчули ті, чиє життя, як яскравий метеор, спалахнуло, освітило всесяйним блиском і згасло. Це поети-мученики, поети-борці: Олег Ольжич, Марко Антіоха, Богдан-Ігор Антонич, Василь Стус. Вони, як і всі ті, кому в таборах смерть не раз зазирала в обличчя, знали, відчували на собі силу молитви. Недарма в народі кажуть: “Молитва мур ламає”.

2 студент: “Молитва” Марка Антиоха присвячена пам’яті невідомої Т.Н., яка, очевидно, була розстріляна. Смерть жінки настільки вразила і приголомшила його, що він гірко зізнається: “Господи Боже, не можу молитися...”

Та знаходить силу й мужність, прагне помститися “за її душу – за синєокую”.

 Читець: Світлій пам’яті М.Т.

Господи, в день твого гніву неспинного

Дай мені мужність і віру в небеснеє,

Дай чути в шепоті саду звіриного

Царство Ісусове Христовоскреснеє.

О, пам’ятаю, розкинувши косами,

Впала вона під рукою ворожою.

Вкрито її сніговими покосами...

Я усій расі звірячій загрожую!

Господи Боже, не можу молитися –

Кров її, кров – борозною глибоко....

Господи, Господи...

Сніг і вітри над моєю отчизною...

Боже, цю чашу розбою бездомного

Дай мені взяти рукою залізною

Й пити з одчаю каменоломного.

Вірю я. Боже, ватаги Богданові

Поруч з тобою у сонмі архангелів.

Господи, ти у хвилину останнюю

З них надійшли мені смертного янгола.

Дощик його – і безодня відкрилася

І, як дощем, шепотить серафимами.

Там перед світлом благаючим криласом

Очі її над вогнями і димами.

Господи, Господи...

Вірую, мій Отче, в спокою державному

Мудро ти судиш і мудро розмірюєш:

У життєвому потоці безправному

Кожного нагло питаєш: “Чи вірує?”

Вірую, Господи! Вірую! Вірую!

Тілом усім, перейнятим уявою,

В царство пресвітлеє, золотоглавеє.

Господи, Господи...

3 студент: Жанр молитви зустрічаємо і в поетичних творах Купчинського, автора стрілецької поезії. Він створив “Молитву матері”. Хто знає, можливо, її шепотіла за сина поетова мати, можливо, інша. У ній тривога за долю сина, безмежна любов до нього, благання до Господа, щоб оберігав її дитину на тяжких дорогах війни.

Читець: Я буду молитися

Молилася матінка старенька

До Господа Бога,

Як синові стелилася на війну дорога.

“Неси, Боже, вражу кулю

Понад мого сина,

Най не гине серед поля

Єдина дитина!

Хто закриє мені очі,

Старечії очі,

Як він кров’ю молодою

Земельку толоче?

Хорони його, Небесний,

Від лихої долі,

Не дай смерті приступити

В лісі ані в полі!

А я буду молитися,

А я буду коритися

Твоїй Божій волі.

4 студент: А мене вразили рядки Василя Стуса: стільки болю, страждання, нескореності!

Господи, гніву пречистого

Благаю – не май за зле.

Де не стоятиму – вистою.

Спасибі за те, що мале

Людське життя, хоч надією

Довжу його в віки.

Думою тугу розвіюю,

Щоб був я завжди такий,

Яким мене мати вродила

І благословила в світи.

І добре, що не зуміла

Мене від біди вберегти.

Викладач: Із наших сучасників несподіваною яскравою зіркою увійшла в українську літературу зі своїми незрівнянними рядками поезії у прозі – Катерина Мотрич. Духовне багатство її слова примушує замислитись, її молитви збуджують думку.

(Декламація поезії у прозі “Молитва до мови”)

5 студент: найбільше молитовних поезій звернено до України. І чи не від самого серця йдуть ці рядки?

Читець: Ярема Гоян. “Сповідь перед матір’ю”

Станемо на коліна перед Матір’ю-Україною і помолимось,

як Матері Божій.

Станемо на коліна перед Матір’ю і душею засвітимось праведно, як на сповіді.

Станемо на коліна перед Україною – і виростемо аж до небес.

Є на світі одна Україна, як тільки одна є в нас мати, і їй наша найсвятіша дитинна любов!

Є одна Україна, як одна Мати Божа,  цариця неба і землі, покровителька і захисниця України, і перед образом святої Матері, що в мир наш Бога принесла, повторимо заповітне Тарасове слово:

Свою Україну любіть,

Любіть її. Во время люте,

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.

Прийми, Боже, молитву своїх дітей, бо просимо за Україну, за рідну Матір, і молитва наша праведна, як і любов.

Читець: Ярема Гоян. “Воскреснемо!”

Воскреснемо, брати і сестри, бо земля наша хоч і розп’ята на хресті історії, але свята.

Воскреснемо! Бо ми вічно були на цій Богом даній землі як народ, і рідне небо хай пошле нам силу для життя.

Пречиста блакить ясніє у безмірній високості України, як праведна душа народу веселковою барвою розлилася вона в небесах віковічним знаменом, на якому палає золото сонця, мов святий німб.

Ні, немає на світі кращого неба, ніж небо України.

Високе, мов наш дух, воно благословляє свою Україну, береже у віках її материнську любов, тому його ніколи не відділити від рідної матінки-землі.

Подивімось на своє небо і думкою, як у тій чудовій-пречудовій пісні, полиньмо аж до сонця і зірок і глянемо на трепетну Землю, і тоді відкриється нам на зелено-голубому лику планети край, що нагадує собою серце – Україна!

Ні, як немає кращого неба, ніж небо України, так і немає кращої землі, ніж наша Україна.

Викладач: Поезія у прозі. Таке дивне співзвуччя. А які думки, яка висока душа криється за ними!

Живильну краплину своєї творчості дарує нам молода вчителька із Коломиї Алла Кох.

Читець:  Алла Кох. “Молитва до України”

Україно! Пшеничне зернятко в моїй долоні, польова ромашка біля мого серця, біленька хмаринка в Космічних вишинах.

Україно! Впаду на твої груди, причащаюся твоєю красою, віддаю тобі найдорожче – сльози моєї спокути і цілую уста твоїх зелених трав, і обмиваюся цвітом твоїх білих яблунь. І вклоняюся Небу, вклоняючись тобі...

Київська Русе! Терпенна і спасенна. Лебідко, Українонько...

Перед тобою на колінах твої діти...

Запали нам свічечки каштанів, щоб ми вклякнули і помолились до їх білого цвіту. Провини наші прийми в своє тіло, а нашу чистоту подаруй небесам. Бо ти – Мама. І найвище твоє щастя – чистота твоїх дітей.

Українонько! Дитинко Космосу!

За красу тебе ґвалтовано, за любов тебе мучено, земелько свята...

Ми ще не сказали – прости! – а ти вже прощаєш, ми ще не вклякнули ридати, а ти вже витираєш наші сльози пелюстками твоїх квітів, гладиш нас руками дерев і десь на березі маленького озерця, менша від найменшого, стоїш на колінах, терпиш радіації, чорнобилі, порубані дерева, постріляних птахів, терпиш мідяки, за які знову продають тебе сліпі твої діти і просиш:

-Боже, з волі твоєї, хай мине моїх діток твоя кара. Сліпі вони, Божечку, отвори їм очі; глухі вони, Божечку, дай їм почути; добрі вони, Божечку, запали їм серця Твоєю любов’ю. Не карай їх, Батьку, а мене. Я – мама, Божечку, мені за дітей терпіти – святе...

Українонько...

2 Читець (запалює свічку і читає):

Горить свіча

і випікає серце

її вогонь...

І серце

скапує сльозами

в пригорщі долонь...

Нема від серця сліду –

тільки світло –

яскраве й тепле,

наче подих свічки...

Горить свіча...

А, може, то

ДУША?

(Ансамбль виконує “Молитву до України” на слова М.Старицького, муз. М.Лисенка)

Викладач: Молитва як жанр поезії, жанр прози. Їй властива якась особлива енергія, переконливість.

Наскільки досконалішим став би наш світ, коли б у душі кожного розцвіла біла лілея любові, внутрішньої чистоти, доброти, щирості. До цього має прагнути кожна людина у природному бажанні бути кращою.. цьому, на мою думку, допомагають поезії-молитви. Якщо вони зачепили струни ваших сердець і примусили їх бриніти, то вони зробили свою справу: ви збагатилися високими почуттями.